Глава 23. Неочікувана відпустка.

Минуло ще кілька днів, поки я відчула себе більш-менш нормально.  Але, мабуть, знаходження в потоках первинних енергій не проходить безслідно.  Я змінилася і, напевно, ніколи вже не буду такою, як раніше.  Час від часу тіло моє здригалося від пробігаючих всередині хвиль.  Іноді це була дрібна дрож, супроводжувана жаром або холодом.  Іноді рух сильних потоків було помітно навіть для оточуючих.  Але я вчилася тримати ці прояви всередині, щоб вони не заважали мені жити і спілкуватися.  Поступово хвилі накочували все рідше, і я навіть трохи навчилася їх контролювати.  Гасити, коли займалася якою-небудь справою.  І, навіть, викликати за власним бажанням.  Тому що вони перестали приносити мені біль, а стали доставляти якесь незрозуміле задоволення.  Мені нема з ким порадитися з цього приводу, але вселенські енергії, пролітаючи крізь мене і змушуючи вібрувати і дзвеніти кожну мою клітинку, змушуючи здригатися в невимовній солодкій муці тіло і розсипаючи переді мною на дрібні частинки світ, викликали часом такі неймовірні почуття, що важко  було пережити цю спрагу, змішану з насолодою, а й без них я б уже не змогла, як наркоман без наркотика.  Я звикала жити з цим, раз я не можу жити без цього.  Тільки мені часто хотілося побути на самоті, щоб розібратися з собою, зі своїми відчуттями.  Я навіть стала відсилати друзів, які не хотіли залишати мене ні на хвилинку, посилаючись на те, що втомилася і хочу виспатись.

 - Світлотінь!

 - Що?

Це Принц Ночі.  Він майже не з'являвся з того дня, як я прийшла до тями, залишивши мене на піклування Яна і Уни.  Втім, мене це теж влаштовувало.  По-перше, не хотілося з ним зустрічатися після того, як дізналася, що він мене бачив голою, торкався до мого тіла.  По-друге, хотілоь продовжити приємну довгоочікувану відпустку, коли тебе годують, за тебе переживають, мало не на руках носять.  І ось, тьохнуло в передчутті моє сердечко, підходить відпустка до кінця.

Передчуття мене не підвело.  Принц уважно оглянув мене з голови до ніг.

 - Я бачу, ти вже цілком здорова, Світлотінь, - чи то запитав, чи то констатував факт Лей.

Сказати йому про хвилі енергій, що й досі не залишають мене?  Чи не потрібно?

 - Майже, - невпевнено відповіла я, нервово мнучи край маєчки та притискаючись до вікна.

 - От і чудово.  Значить, час вирушати в дорогу, - самовдоволено посміхаючись, Принц Ночі поклав руки на підвіконня, відрізаючи мені шляхи до відступу.

 - Вже?

 - Ти ж хочеш швидше здобути свободу, повернутися з друзями в академію?

 - Угу, - кивнула я.

 - Так чого ти чекаєш?  Тебе знову мучить спрага?  - з саркастичною усмішкою Лей Дукей схилився до мого обличчя.

Я присіла, вислизнувши з його рук, і відскочила до дверей.

 - Я готова, принц, поговоримо про справи.

Він засміявся:

 - Про останню справу, Світлотінь.  Ти здобудеш для мене Щит Долі і отримаєш довгоочікувану свободу.

 - Разом з моїми друзями, - уточнила я.

 - Разом з твоїми друзями, - кинув Лей.  - Навіщо мені вони без тебе?  Хоча... русалка дуже красива.  Тим більше тепер, коли я зробив їй гарненькі ніжки...  Я міг би...

 - Ти обіцяв, Дукей!  - обурено вигукнула я.

 - Пам'ятаю-пам'ятаю.  Але раптом вона сама захоче залишитися?

 - Лей!  - мої руки почали мацати навколо з наміром знайти щось важкеньке і жбурнути в його нахабну задоволену фізіономію.

 - Добре, що я не тримаю тут Меч Сили, - перехопив мене за зап'ястя принц, - а то ти б давно пришила мене моєю ж зброєю.

Та що ж це він мене таким монстром уявляє?  Хто тут принц темних?

 - Відпусти!  - я марно смикала руки і роздумувала, пора вже стукнути його коліном між ніг чи ще не пора.

Принц Ночі притиснув мене до дверей, але тут вони розчинилися, пропускаючи Яна і русалку.  У Яна відразу ж стиснулися кулаки, а у Уни обурено розширилися очі і відкрився рот.

 - Ви вчасно прийшли, - дав мені спокій Лей, взявши під руку русалку.  - Я якраз хотів поговорити з усіма про майбутню операцію.

Він повів Уну до столика, що стояв біля вікна і посадив у крісло.  Нам з Януарієм нічого не залишалося, як піти за ними.  Правда, погляд однорогого без слів питав, чи все в порядку.  І я так само, поглядом, заспокоїла його.

Принц гепнувся в крісло, я опустилася в сусіднє.  Ян ліг на м’який килим на підлозі.  Всі мовчки дивились на нашого рабовласника, чекаючи пояснень.

 - Ну?  - це я.

 - Гадаю, досить прохолоджуватися і їсти чужий хліб, - багатозначно почав Принц Ночі.

 - А ми й не набивалися, - скромно вставив Ян.  - Ви самі, абсолютно добровільно, нас полонили.

Лей не звернув уваги на сарказм і продовжив:

 - Завтра ж ми вирушаємо за Щитом Долі, останньою реліквією мого роду, що дає право на володіння Темним Материком.  Як я вже говорив, ми вирушаємо всі разом.

 - Чи не можна трохи подробиць, принце?  - це Уна.  - Куди належить направити стопи на цей раз?  На Марс?  На кільце Юпітера?  На Землю, в Антарктиду?  Ми готові до будь-якої самої екзотичної подорожі.