Глава 21. Власний вибір.

ЦЕ НЕ ТОЙ МЕЧ!

Я зрозуміла це відразу і завмерла, розгублено втупившись у тонкий клинок в моїх руках.

Незабаром причина мого замішання стала ясна і іншим.

 - Це не той меч!  - задоволено крякнув Строкатий Сем.  - Сень залишається!  Ми будемо шукати далі!

 - Я не знаю, що мені робити тепер, - я втомлено опустила меч, відчуваючи, як грає в ньому сила.

 - Ясно одне, - діловито почав консультувати мене білопуз, - ні на Венері-Торг, ні на Амор Венус шуканий предмет не виявлено.  Отже, ареал пошуків звузився до останнього виміру.  Меч на Аурора, це і сліпому ясно.  І ми вирушаємо його шукати!

Семмі просто сяяв від щастя, але інші, здається, зовсім навіть не поділяли його оптимізм.

 - Я повертаю Меч Сили, - обернулася я до Глен.  - А замість нього прошу переправити мене з Семом на Аурору.  Ну.  Чого ви мовчите?  Я занадто багато прошу?

 - Вибач, Сень, - порушив завислу тишу Перевізник, - але Аурора - закритий вимір.  Дуже давно його намагалися створити і адаптувати для життя титани, але щось пішло не за планом і вони всі загинули.

 - Чому ви вважаєте, що вони загинули?  Може, живуть собі, розкошуючи, влаштували міні-рай особисто для себе, в окремо взятому вимірі, і не хочуть ні з ким ділитися?  - не здавалася я.

 - Під час загибелі титанів сплески енергій відчувалися навіть в інших вимірах.

 - Добре.  Точніше, нічого хорошого, титани загинули.  Але створений ними вимір залишився.  І я повинна потрапити туди та знайти меч!

 - Сень, - вступила в розмову Глен Карена, - за всю історію відомо кілька випадків, коли люди йшли на Аурору.  Це були злочинці, яким загрожувала смертна кара.  Їм нічого було втрачати.  І жоден з них не повернувся.

 - Ще б пак, якщо вони тут в розшуку, навіщо б їм було повертатися?

 - Повір, я непогано поінформована про злочинну сторону життя на Венері.  Якби вони були живі, прислали б сім'ям хоч вісточку, або допомогли б матеріально.  Навіть бандит не залишить свою сім'ю без засобів до існування.  Вони загинули, всі загинули, Сень.

Ні, я не можу так відступитися і піти.  Навіть якби й хотіла.  У мене просто немає вибору.

 - Можливо, з Аурори просто немає шляху назад, але це не означає, що там знаходиться щось таке жахливе, що вбиває всіх.  У мене є спосіб повернутися на Титан з будь-якого місця, куди я потраплю.  У разі серйозної небезпеки я скористаюся ним і просто зникну.  Тільки мені потрібно буде йти одній.  Вибач, Сем.  Удвох нам з Аурори не втекти...

Я очікувала від мого білопузика нового спалаху гніву, обурення, сліз і прохань, але таких слів я не очікувала.

 - Довго ти будеш прогинатися під цей світ, Сень?

 - Що?

 - Я питаю, довго ти будеш йти, як заведена іграшка, в той бік, куди тебе штовхають?  Ти говорила принцесі, що потрібно приймати рішення самостійно.  Чому ж ти сама підкоряєшся чужій волі?

 - Я?..  Я...  - я, практично, оніміла від висунутих цим пташеням-підлітком звинувачень.  - Сем!  Що ти дозволяєш собі?  Ти ж знаєш, що я не маю іншого виходу.

 - Ти сама вбила це собі в голову.  А хто казав, що з кожного положення є, як мінімум, три виходи?

 - Але це не той випадок, Сем!  Ти не знаєш Принца Ночі!  Це чудовисько!  Він без роздумів відправить на той світ моїх друзів, якщо я відмовлюся виконати його умови!

 - А ти зроби все навпаки, Сень.  Досить бути слухняною маріонеткою в руках негідника.  В твоїх руках зараз Меч Сили, не той, інший, та теж могутній.  Прийди і убий свого ворога, Світлотінь!  І стань вільною.  А ми всі допоможемо тобі, правда?

Всі закивали, погоджуючись.

А, може, він у чомусь і має рацію?  Скільки можна боятися?  Скільки можна плазувати?  Ні, важко, звичайно, так різко змінити свої плани, але, якщо добре подумати... Раптом я, і правда, загину на Аурорі, тоді ніхто вже не зможе допомогти Уні та Януарію.  А так є шанс.

 - Правда, Сень, - підтримала його Глен.  - У Жовтих Лілій є таємний телепорт, однією стороною він прикріплений до Амор Венус, а інший кінець вільний.  Тобто, його можна налаштувати на будь-яке місце, навіть на спальню твого ворога.

 - Ну що, йдемо бити всяких страшних?  - простягнув мені крило Строкатий Сем.

 - І я з вами!  - почувся знизу голос Хряка.

 - І я, - це вже принц.

 - Мене не забудьте!  - принцеса.

 - Ні, Касс, Кассі, вам не можна!  - я не маю права ризикувати життями королівських нащадків.

 - Охолонь, Сень, - відмахнулася Кастільда ​​Третя.  - Тебе ніхто і не питає.  Сама говорила, щоб я нічиїх вказівок та порад не слухала і сама приймала рішення.

Навчила на свою голову.

 - Звісно, ми йдемо, - ніжно стиснув долоню принцеси Перевізник.  - Потрібно підібрати зброю.

 - Загалом, так, - піднялася Глен.  - Вирішили - треба діяти.  Швиденько озброюємось, і ти, Реза Слоун, теж, і до телепорту.  Ні, кілька хвилин на перекус, кухарка приготувала нам трюфелі!