Глава 19. Амор Венус. Частина 1.

І раптом мій літальний засіб труснуло.  Здорово труснуло.  Я в паніці вхопилася за ремені безпеки.  Звалитися з такої висоти зовсім не кортіло.  Я подивилася вниз і побачила величезну річку, що перетинала материк навпіл.  І довгий острів на ній.  Стоп.  Ніякої річки тільки що не було.  І взагалі, я раптом помітила, що небо все затягнуте хмарами, сірі та похмурі, вони злегка рожевіють у відблисках сонця, що заходить.  Але ж…

І тут я зрозуміла.  Ми вже покинули Венеру-Торг, на якій нам залишатися було строго протипоказано, і пірнули в інший вимір!  Це вже Амор Венус, колишній край розваг і відпочинку, де зараз йде війна, про що свідчать чорні спалені поля і зруйновані будівлі по обидва боки річки, які я вже могла розглянути.

Крек зробив коло над островом, повільно втрачаючи висоту.  Дерева росли та наближалися.  Промайнула  красива будівля під червоним черепичним дахом.  Самальот йшов на посадку.  По всій довжині острова простягнулася рівна дорога, яку Крек і використовував як посадкову смугу.  Він довго летів майже над самою дорогою, потім кігті заскреготіли, торкаючись її поверхні, і самець побіг, поступово гальмуючи.

Все було розраховано так, що зупинився він майже колоо двоповерхової будівлі, яку я помітила згори.

 - Відстебнути ремені!  - скомандував Крек, відходячи в сторону.  - Приїхали!

Незабаром приземлилися і інші самальоти.  Пасажири вставали, хитаючись з боку в бік.  Гном взагалі впав на траву без ознак життя.  Сем мав якийсь фіолетовий відтінок і, спішившись, відразу ж поспішив у кущі.  Принцеса позеленіла.  Знахідка трималася за живіт.  Так, напевно, зараз я тут в найкращому стані.  Я ж і на справжніх літаках літала.  А їм все вперше.

Я підійшла до Крека і його друзів:

 - Спасибі, хлопці, виручили.

 - Та що там, заходьте, якщо треба чого, - щиро посміхнувся чоловік Крастіни.  - Нам навіть сподобалося вас катати... Привіт, Перевізнику!  - обернувся він до людини, котра вийшла з маленького будиночка, що стояв поряд із двоповерховим.  - А ми тобі постояльців привезли.  Нехай переночують, розкажеш, що тут робиться, допоможеш, чим зможеш.

 - Це відколи самальоти стали возити пасажирів?  - здивувався двометровий смаглявий чоловік в простому, але чистому одязі, який добре сидів на його мускулистій фігурі, несподівано гарний грубуватою чоловічою красою.

 - А чого б і не підвезти хорошу людину чи не людину?  - знизав плечима Крек.  - Вибач, Перевізнику, ми б затрималися, поговорили про те, про се, але у нас сьогодні з пацанами вилазка на П'яне озеро.  А часу, як сам розумієш, наші любі дружини виділили не так вже й багато.

Перевізник махнув рукою, і самальоти один за одним побігли по дорозі, що замінила злітну смугу.  Коли вони зникли з очей, чоловік звернув на нас оцінючий погляд:

 - Так, давно не було гостей в наших краях.  Та й готель залишився тільки у мене.  То що ж, ходімо, покажу вам номери.  А розмови потім, за вечерею, добре?

Через півгодини, вже влаштувавшись в окремі, не дивлячись на мої протести (платити-то мені!) номери, ми зібралися в загальній вітальні за круглим столом, вже повністю сервірованим.  Компанію нам склав сам господар закладу.

 - Мене, як ви вже чули, все звуть Перевізником, а ви представитеся чи хотіли б подорожувати інкогніто?  - поцікавився він.

 - Мене звуть Сень, - відповіла я, це ім'я ні про що не говорить, тому я можу назватися їм в будь-якому випадку.

 - Строкатий Сем з білопузів, - галантно вклонився мій домашній вихованець.

 - Знахідка, - захоплено розглядаючи чоловіка, відгукнулася юна відьмочка.

 - Кассі, - коротко кивнула принцеса, кутаючись за звичкою в накидку, хоча тут її впізнати було просто нікому.

 - Вибачте, - почав господар готелю, коли ми представилися, - за убогість страв.  Особливого вибору, як раніше, запропонувати вам не можу, що досить сумно для мене.  Мій заклад здавна вважався найкращим на Амор Венус.  Але що поробиш - війна.  Все знівечене, все зруйноване.  До речі, ви в мене перші відвідувачі за останній місяць.

А відвідувачі вже щосили віддавали честь апетитним ніжкам якоїсь водоплавної дичини і риби під дивовижним соусом.

Перевізник злегка посміхнувся, дивлячись на нас:

 - Їжте, їжте, потім розкажете, що привело вас в це прокляте богами місце, і чим я можу допомогти.

 - А ви поки розкажіть, будь ласка, що тут відбувається.  Ми на Амор Венус вперше і, практично,  нічого не знаємо про нього, - запропонувала я.

 - Добре, - кивнув Перевізник.  - З давніх-давен цей вимір для всієї Венери служив центром відпочинку та розваг.  Шикарні готелі, знамениті ресторани, гральні будинки та інші  заклади манили багатих і не дуже багатих мешканців планети, як мед мух.  Спочатку я працював тут простим перевізником, перевозив відвідувачів через річку Сентелью, потім викупив цей острів, побудував тут цей готель «У Перевізника», який незабаром став одним з найбільш популярних, чи, може, й самим популярним, бо нього легко було потрапити як на один, так і на інший берег річки, що розділяє майже весь континент на дві нерівні частини.  У мене було досить багато слуг, пороми відходили в обидві сторони щогодини.  Тут було шумно і весело.  Зараз же вся обслуга втекла, і я залишився один на своєму острові.  І я його не покину, - господар поклав на складені долоні голову, віддавшись на мить власним переживанням, але одразу ж знову підняв її і продовжив розповідь: - Бізнес на Амор Венус тримали в руках два магічних клани: клан Бузкової Лілії і клан Жовтої Лілії.  Природно, кожному хотілося загребти побільше, тому всі відносини зводилися до одного: до конкуренції.  Ворожнеча все посилювалася.  Все на континенті належало або жовтим, або бузковим.  Єдиним нейтральним, хто не від кого не залежить, залишився тільки я, бо обслуговував і лівий берег, де базувалися бузкові, і правий - оплот  жовтих.  Зрештою, жовті почали війну, вирішивши повністю витіснити бузкових з Амора Венус.  Хоч площа у них була і більшою, та сили виявилися приблизно рівні.  І дівчатка-красуні замість того, щоб розважати відвідувачів, взяли в руки зброю і з усією пристрастю віддалися боям.