Глава 18. Самальоти. Частина 1.

- Обід сам прийшов, - сказав один з самальотів.

 - Обід, - здивовано присів другий.  - Треба ж…

 - Ми - НЕ обід!  - запротестувала я.  - Ми - листоноші!  У нас посилка для Кратини.  Сем, діставай!

Строкатий витягнув тремтячими крильцями на світ божий великий коричневий пакет, охайно обв'язаний мотузочками.

Самальоти перезирнулися.

 - Для такої маленької посилочки досить одного маленького листоноші, - голосом ректора сказав другий самець, - наприклад, ось цього, кістлявого, - кивнув він у бік гнома.  - Решту можна з'їсти.

Самальоти згідно закивали.

 - Ні ні ні!!!  - виставила я вперед руки в у жесті заперечення.  - Ми всі - листоноші.  І пошту ми розносимо не тільки самальотам, а й іншим людським і нелюдським расам.  Так що ми - недоторкані!  - Я подивилася в зацікавлені очі самців і уточнила: - Тобто, неїстівні!  Ось.

 - А, ладно, - махнув крилом перший з самальотів.  - Що там їсти?  Дрібнота.  Хіба що ось цього, кудлатого, - смачно зиркнув він на білопуза, який відразу спробував стати на вигляд хворим і несмачним.

Я суворо тупнула ногою і, задерши голову, крикнула:

 - Я сказала: всі недоторкані!  До вас що, довго доходить ?!

 - Та добре, добре, - зніяковів перший.  - Пір'я потім з дзьоба виколупувати.  Дуже треба.  Пішли за мною, проведу вас до Кратини.  Це як раз моя дорогоцінна дружина.  Так що, можете вважати, вам пощастило.

Самець круто розвернувся і потопав своїми гігантськими лапами в бік міста.  Я, кинувши переможний погляд на інших самальотів, рушила за ним.  Мої онімілі супутники поспішили слідом.  Минувши кілька найбільших гнізд, наш провідник зупинився.

 - Дорогенька, - заглянув він в чергове гніздо, - тобі пошту доставили...

Хтось шумно заворушився.  Хтось противно запхикав.

 - Ідіот!  - долинуло з гнізда гнівне.  - Якого дідька кричиш?!  Дитину збудив!

  Самець знітився, мовчки підхопив мене дзьобом за одяг, я і пискнути не встигла, і перекинув через плетену стіну.  За мною точно таким способом в гнізді опинилися інші.  А сам самальот поспішив ретируватися, щоб гнів дружини впав не на його голову, а на наші.

Кратина виявилася як дві краплі води схожа на свого чоловіка, тільки меншого розміру і з невловимо мінливим виразом невдоволення і зацікавленості, що дозволяє безпомилково встановити жіночу особину.  З-під її грудей визирнула  пухова голівка пташеня, який швидко поводив очима туди-сюди, оглядаючи новоприбулих, розкрив у всю ширину свій дзьоб, наче оббиту  зсередини червоним оксамитом валізу, і закричав на все горло.  Мати почала крилом запихати його назад, мугикуючи щось на кшталт «баю-бай», що ще більше розлютило це курча з мене зростом.

 - Так.  Ви хто і з якого приводу?  Давайте швиденько, а то самі бачите, яке життя молодої сім'ї з новонародженою дитиною, - різким голосом вимовила самальотиха, продовжуючи запихати під крило своє чадо.

 - Гм, це ж ви - Кратина?  - уточнила я.

 - Та я, я, а хто ж?

 - Ага.  Тоді ми точно до вас.  Посилку вам передав венеріанський змій Ін... Іл...

 - Ітосу Індромелп з Кретонськіх гір і його дружина, вельмишановна Стея, - послужливо підказав мені білопуз.

 - Так, - закінчила я, - простягаючи птиці пакет.  - І ще вони щиро вітають вас із народженням первістка.

 - Стея!  Стеюшка!  - притиснула до серця пакет самальотиха.  - Моя дорога подружка!

При цьому забутий первісток замовк на хвилинку, зайнявшись смикання мотузочок, що стягували пакет.  Розв'язати вузол дзьобом йому не вдалося, і простір знову оголосив його ображений крик.

Молода мати кинула посилку, закривши вуха крилами, потім витягла курча, відлупцювала крилом по голій жопці і запхнула назад.

Ображений крик перейшов в обурений вереск і, після закінчення виховної процедури, в ображене пхикання.  Кратина знову схопила пакет, спритно розгортаючи його дзьобом і примовляючи при цьому:

 - Ох, я стала така нервова.  Але ці діти можуть з розуму звести!  Наш маленький Поло не закриває дзьоба ні вдень, ні вночі.  Мені навіть здається, що він так виспався за п'ять місяців в яйці, що вже взагалі не спить!

Поло знову висунув голову і завів волинку.

 - У моєї дорогої Стеї з Ітосом немає ще такого щастя?  - поцікавилася самальотиха.

 - Ще не було.  На момент нашого знайомства, - уточнила я.  - Хоча змій хвилювався, що збільшення сімейства можна очікувати в будь-який момент.

 - Так, а що ж мені прислала моя подружка?  - Кратина вивудила лист, прочитала його із солодким виразом на фізіономії і прикрила в блаженстві очі.  - Ах, скільки спогадів.  Адже ми провели юні роки разом, до самого заміжжя.

Спогадів було, напевно, занадто багато, але пташеня не дало матері поринути у них, вилазячи назовні і знову оголошуючи простори вереском на найвищих тонах.

 - А ви не пробували його годувати?  - поцікавилася я.

 - Але не цілий же день!  - обурилася самальотиха.  - Діти повинні не тільки їсти, але й хоч іноді спати!