Глава 17. Втеча. Частина 2.

Пауза затягнулася.

І раптом зі страшним гуркотом відчинилися палацові ворота, і з них вивалився дивний екіпаж.  Пара сірих коней тягнула карету з гербом.  Замотаний в накидку, так, що виднілися одні очі, візник вдарив батогом.  Коні помчали, пирхаючи.  Карета все набирала хід.  За нею з королівського двору мчала група вершників.  Вони кричали і гикали, але поки ще помітно відставали.  Карета круто розвернулася, огинаючи фонтан, і з неї вилетів меч, просвистів мало не біля мого вуха і плюхнувся у воду.  Слідом вивалилося щось велике і строкате, і теж пішло на дно басейну.  Останнім карету покинув візник, вдаривши перед цим коней так, що карета, з гуркотом підскакуючи на вибоїнах, помчала ще швидше.  За нею потяглася кавалькада, не помітивши тих, що «випали».  Як тільки вони зникли за поворотом, з басейну випірнув мій Сем, переможно підморгуючи очима і простягаючи мені меч з гардою у вигляді півмісяця.  Меч з королівської колекції, який я бачила, але залишила на місці.  Приїхали.

 - Сень!  Ти рада?!  Бери меч - і йдемо!

 - Сем!  Я тобі просила?!  - моєму обуренню не було меж.

 - А мене не треба просити!  Я на все готовий заради своєї господині!  Тільки зараз нам потрібно швидше сховатися, поки вершники не повернулися.

 - Сем, це не той меч!

 - Як не той?  - візник стягнув із себе накидку і виявилося, що це - Знахідка.

 - Але ж він Місячний...  - приречено прошепотів білопуз.

 - ЦЕ...  НЕ...  ТОЙ...  МЕЧ!  - ще раз повторила я, виділяючи кожне слово.  - Залиш його тут.  А покинути місто нам все одно доведеться, найприкріше, так і не спробувавши трюфелів.  Завдяки деяким.  Не буду називати по імені, але це Хряк, який зіпсував життя гномам, які виручали нас!

Мій охоронець покрився червоними плямами:

 - Ти ж казала, що пробачиш мене, Сень!

 - Пробачила, але забути - проблематично.  Куди нам тепер діватися?

 - Всі виїзди з міста і Телепорт, напевно, заблоковані.  - Сем із жалем подивився на  Місячний Меч і вклав його в руки статуї хлопчика, що тягнувся до палацу.  - Тримай, зниклий принц, віддаси батькам.  Так як ми виберемося з міста?  Є ідеї?

 - Немає ідей, Сем!  - розвела я в розпачі руками.  - Зазвичай, божевільні ідеї - це твій коник!

 - Тоді... Тоді доведеться звернутися за допомогою до мафіозних структур.

 - Ти знаєшся з місцевою мафією, Сем?  - щиро здивувалася я.

 - Взагалі то ні.  Але Кривий Троль, у якого я прикупив герцогські документи і карету, думаю, зможе вивести нас на тих, хто знає таємні виходи з міста, якими користуються контрабандисти.

 - Так ти все ж виконав свій план і видав себе за герцога білопузів?

 - Так, і досить успішно.  Шкода тільки, що не зміг винести меч зі збройової непомітно.  Та й взагалі, це виявився не той меч... А так задумка була добра...

В голові хтось заскрібся, нагадуючи про те, де дістав мій домашній улюбленець підроблені документи, і я вигукнула:

 - Сем!  А за які такі кошти ти прикупив все це?!

 - А?  Гм... Гм...

 - Ану не мимрити!

 - Ти знову загубила платіжну картку, Сень, - білопуз, зніяковіло відводячи очі, простягнув мені пластикову карту.

У моїх мізках зароїлися смутні підозри.  Точніше, зовсім і не смутні, зовсім і не підозри, а чітка впевненість:

 - Сем!  Ти її вкрав!!!

 - Ні, що ти, господинє?!  Я...  просто запозичив її на час, щоб провернути свій грандіозний план і здобути Місячний Меч!  Для тебе, Сень!

 - Як ти міг взяти її?!  Адже з кишені комбінезона неможливо нічого поцупити!

Білопуз знітився, але вперто мовчав, прикривши голову крилами.

 - Сень, - гукнула мене принцеса, яка, як виявилося, до цих пір була тут, - потім його бити будеш, добре?  Зараз варта повернеться...

 - Гаразд, шахрай, - пом'якшала я вимушено, - веди нас до Кривого Троля.  Але потім ти поясниш мені свою поведінку.

 - Так, господинє!  - підбадьорився білопуз.

І ми негайно покинули центральну площу.  Дуже навіть вчасно.  Уже ховаючись за поворотом, я краєм ока помітила королівських вершників, що поверталися.

Мій вихованець вів нас вузькими вуличками, темними переходами, чорними ходами, поки ми не дісталися до Кривого Троля, який своєю дерев'яною ногою і крислатим капелюхом нагадав мені пірата.  Він сидів у своєму, так би мовити, «кабінеті», обкладений папками і паперами.  Вхід охороняло двоє людиноподібних бритоголових, але Сема, а нас за компанію, пропустили без питань.

 - А-а, мій юний друже!  - підняв голову Троль, посміхаючись неповним комплектом великих кривих зубів.  - Як вдалася твоя авантюра?

 - Майже.  Майже вдалася, - відповів білопуз.  - Тільки ось королівська стража женеться за порожньою каретою.  А документ я вам повертаю, може, стане в нагоді ще, - кинув він на стіл пластикову картку з голограмою строкатої гордовитої птиці.

 - Карету ми підберемо, - кивнув Троль, - королівським воякам вона все одно не потрібна.  А ось ти, друже, значить, засвітився?