Глава 17. Втеча. Частина 1.

З боку підвалу долинали обурені крики і добірна лайка.  Все, хана.  Накрили мого охоронця.

Ми з принцесою завмерли, не знаючи, що робити далі.

Раптом крики почали наближатися.  Кассі схопила мене за руку і затягла в нішу за гобеленом.  Доречно виїдені міллю дірочки дозволяли бачити те, що відбувається в коридорі.

А в коридорі відбувалося наступне.  З підвалу вилетіла, немов отримавши міцний стусан, служниця, у якої я свиснула ключ.  За нею вивалилася товста кухарка у фартусі, розмахуючи ополоником і волаючи на весь голос:

 - Шукай ключ, нероба!  Та тягни відра, ганчірки!  Потрібно прибрати все, що накоїли кляті гноми.  Не дай Бог, дізнається король або королева...  Та м ерщій!  А я звелю Гастону, щоб відшукав діру і викурив цих мерзотників.  Ох, ти ж, треба, яка оказія...

Продовжуючи сваритися, тітка покинула коридор слідом за молоденькою служницею, що поспішила ретируватися, і ми, невимовно зрадівши тому факту, що ні Хряк, ні підземний хід поки не знайдені, поспішили до підвалу.

Від відкрившогося нашому погляду видовища стало погано не тільки старій куховарці, а й нам з принцесою.  Здавалося, тут гуляла ціла армія гномів, які розкодувалися після піврічного утримання від спиртного.  По ходу, Хряк відкривав всі  підряд бочки, а так як посуду у нього ніякого не було, то під кожним краником розтікалася каламутна калюжа, і вони з'єднувалися між собою, утворюючи химерні затоки і острови.  Пройти, не вимокнувши  у вині, було, практично, неможливо.  Так, а де ж сам винуватець переполоху?  Перестрибуючи з острівця на острівець, ми рушили з принцесою в дальній кут, де знаходився підземний хід.  Так і є: майже діставшись до нього, серед бочок застряг мій маленький охоронець.  Смішно стирчали вгору його ноги і руки, а сам він був у повній відключці.

 - Кассі, тягни цього алкоголіка!

Насилу ми витягли гнома, схопивши його за кінцівки.  Я зібрала розсипану поруч зброю.  Так...  Це ж треба так набратися!..

З боку коридору пролунав тупіт і знайомий голос товстої кухарки.  Бачу, час робити ноги.  Я поклала ключ на бочку, а сама полізла у вузьку дірку.

 - Кассі, подай мені це «тіло»!  Я буду тягнути його, а ти підштовхувай ззаду.  Та швидше, якщо хочеш покинути цей палац!

Принцесу довго просити не довелося.  Вона ковзнула слідом за мною в дірку, охнула, стукнувшись головою і зрозумівши, що пересуватися доведеться тільки на четвереньках, але швидко пристосувалася до такого способу пересування.  Ось тільки світло факела, залишеного на стіні підвалу куховаркою, вже не могло освітлювати наш шлях.  При гномові не знайшлося ні світляка, ні карти.  Та й сам він виявився напрочуд важким для такої маленької істоти.  Все це дуже ускладнювало дорогу.  Рухатися доводилося на дотик, і я незабаром зрозуміла, що абсолютно не пам'ятаю, як ми дісталися сюди, і куди на якому повороті слід звертати.  Спочатку ми поспішали відповзти подалі від підвалу, але тепер, коли з усіх боків навалювалися чорні в темряві стіни, а ззаду було чутно лише сопіння принцеси, що пробиралася слідом, та посвист п'яного вщент охоронця, мені раптом стало моторошно.  Намацавши чергову розвилку, абсолютно збита з пантелику, я зупинилася, мало не фізично, кожною клітинкою тіла відчуваючи тонни землі над собою.  Серце в паніці застукало по ребрах, немов полонений птах, що б'ється об грати клітки.  І така злість взяла на цього дрібного алкоголіка, який спить і навіть не підозрює в яке... в яку...  ми потрапили через нього.  Але ж раніше за ним слабкості до зеленого змія не спостерігалося.  Та я взагалі не бачила, щоб він пив!

 - Що трапилося?  - прохрипіла ззаду принцеса, з глухим ударом гублячи ноги гнома на камені.

 - Нічого особливого, - похмуро відповіла я.  - Якщо не брати до уваги того, що ми заблукали в цих підземних катакомбах.

 - І що тепер?

 - Тепер?  Ну, взагалі-то, як завжди, з будь-якої ситуації є три виходи.  Рухатися далі навмання, гублячись все більше в гномовських лабіринтах - це раз.  Залишитися на місці і почекати, поки проспиться Хряк, хоча я зовсім навіть не впевнена, що без карти він зможе вивести нас на поверхню - це два.  І повернутися назад - це три.  Кассі, мила, давай повертатися.  Ти все ж таки принцеса.  Замовиш за мене слівце перед папкою-мамкою.  Я ж меч не взяла, нехай мене відпустять по добру, по здорову... - Мною явно опановувала паніка.  А це не дуже добре.  Все розумію, але жижки трусяться.

Принцеса мовчала.

 - Кассі, ти чуєш мене?  Давай повернемося!

 - Але ж це був мій єдиний шанс покинути палац!  - відчайдушно видихнула принцеса.  - Я не хочу додому!

 - Але це краще, ніж, коли при розкопках через пару століть відриють наші скорботні кісточки!

 - Гаразд, - ще важче видавила Кастільда.  - Тільки тут і не розвернутися.

 - Повзи задом!

 - Ага.  А куди?  Я якось дорогу не запам'ятала...

 - Та ти й не намагалася!  - обурилася я.

- Але ти можеш говорити мені на поворотах, куди звертати.

Я глибоко задумалася.

 - Так я, здається, теж не пам'ятаю...

 - І що тепер робити?

А я звідки знаю?  Чому всі вважають, що я повинна все знати?  Чому я повинна вирішувати?!