Глава 14. Калістонія. Частина 1.

Ми повільно наближалися до загону, який безтурботно очікував на нас, по-правді, за чисельністю він більш нагадував маленьку армію. Уже стало зрозуміло, що, як тільки ми робили крок, у наших супротивників додавався один воїн. Але що це за магія, не могла пояснити навіть Знахідка, якав виросла тут.

- Ой, Сень, вмирати не хо-очеться! - картинно закочував очі Строкатий Сем, рідкіі пір'їни на ньому  стали дибки, доводячи, що йому, і правда, страшно. - Небо-то яке блакитне... А я ж навіть вирости не встиг! Я ж навіть нецілований ще!

- Вертайся, Семмі, - не витримала я. - Ще не пізно.

- Не пізно було, поки я не вибрав тебе, - буркнув він, але затих.

Ми продовжували мовчки наближатися до армії монстрів. Адже не чіпатимуть вони двох неозброєних дівчат? Хотілося б сподіватися.

Армія була вже зовсім близько, але не нападала. Так і стояли чудовиська, спираючись на мечі та дубини, і дивлячись на нас червоними блискучими очима. Ось ми вже порівнялися з першими рядами. А як же пройти?

Знахідка заговорила з чудовиськами:

- Пропустіть нас! Я сама з Калістонії. Зі мною мої друзі. Ми прийшли з миром і добром!

Мовчання у відповідь.

Дівчина простягнула руку, щоб торкнутися лапи чудовиська з важким плоским хвостом і лопатоподібним дзьобом, як у качкодзьоба, що стояв перед нею. І раптом радісно обернулася до нас:

- Їх немає! Це всього лише фантоми! Дуже якісні фантоми, я, навіть наблизившись, думала, що вони - справжні! Тепер ясно, як армія збільшувалася з нашим наближенням. Це давня і дуже сильна магія! Захистити такі воїни не зможуть, але налякати, внести сум'яття в ряди бажаючих напасти - безсумнівно.

- Ти впевнена, що їх немає? - обережно торкнулася я найближчого монстра. Рука провалилася в порожнечу. Неприємне відчуття.

- Музей фантомних чудовиськ! - радісно вигукнув Строкатий, пірнаючи в примарну армію. - Я ось тобі зараз... І тобі вріжу! І тобі!

Користуючись безкарністю, білопузик бадьоро нокаутував примарних воїнів. Я слідом за Знахідкою проїхала прямо крізь натовп таких реалістичних фантомчиків.

Зате, виїхавши з іншого боку, нам довелося серйозно задуматися про власну безпеку. З-за частоколу визирали луки в повній бойовій готовності. І тремтячі стріли були готові вирватися на свободу в пошуках жертви.

- Гей, це я, Знахідка! - закричала відьмочка. - Свої! Відкрийте!

Її крик був почутий, луки опустилися, а незабаром і ворота відкрилися, пропускаючи нас в надійно огороджене частоколом городище. Перед нами м постала група жінок і дітей, багато з яких тримали в руках опущені луки.

- Знахідко, крихітко! - вигукнула сива стара, підскакуючи до дівчини. - Невже ти?! Та ні, не може бути! - і шандарахнула по ній вогненною кулею.

Відьмочка кулю відбила, і так вони якийсь час пасували один одному, поки бабка не пропустила чергову подачу, в результаті чого магічний м'яч ковзнув повз її голови, залишивши в сивині мальовничу горілу доріжку, промчав між глядачами, що жваво розсипалися в обидві сторони, і шумно підірвав найближчу будова, то чи курник, то чи туалет, я толком роздивитись не встигла. Стара озирнулася на  воронку, потім перевела погляд на односельців, які дружно залягли, немов по команді «Повітря», і крякнула:

- Таки вона! Вона завжди мене обігрує!

Народ зашумів, став підніматися, обтрушувати з волосся спориш, що вилетів з коренем, витягувати дрібні скалки - все, що залишилося від недавньої споруди. Бабка вхопила за руки Знахідку і запитала, заглядаючи їй в очі:

- Як же так? Ми ж тебе оплакали вже всі! Я в колодязь дивилася: як тебе на площу привели, як до стовпа, дровами обкладеного, прив'язали, як факел запалили... Не змогла більше дивитися, відключилася. Як же врятувалася ти, дівчинко? Не повірю, що старовіри могли тебе просто відпустити!

- Відпустили, бабусю! Тільки спочатку ця добра дівчина, - тицьнула вона в мене пальцем, - розтлумачила, що вчиняють вони неправильно.

Стара обернулася до мене, примружилася:

- Щоб людей переконати, що вони не праві,  змусити їх переконання свої на протилежні змінити, та проти своєї натури вчинити - силу мови потрібно мати чаклунську.

- Та не чаклунство це, бабусю, а логіка! - відгукнулася я.

- Сама бачу, немає в тобі магії, а що є - зрозуміти не можу. Начебто  зовні ти - людина, а й ні! Не знаю я таких істот, не зустрічала за все своє життя. Та й сила у тебе мені невідома. Одні використовують силу каменів, інші - рослин, треті беруть сили у землі-матінки, іншим сили темряви служать або світла, а у тебе – ло-гі-ка... Дивна ти.

Я не стала переконувати стареньку, нехай думає, що хоче.

- Ох, сили небесні! - ахнула бабка. - Що ж тепер буде?

- А що? - хором запитали ми із Знахідкою.

- Що? - висунулася між нами голова строкатого, якому, нарешті, дозволено було говорити.

- Ти ж коли зникла, батько твій названий, Рябий Пес, де був?

- Напевно, як завжди, в капшуці у Сивого Лося, виручку за меч пропивав.

- Точно. Він і знати - не знав, і відати - не відав, що викрали тебе бузувіри.