Глава 13. Народні свята у Старому Вероні. Частина 1.

- Стоп! Стривайте! Ви пожартували? - я терміново передумала йти.

- Про що ти? - здивувалася жінка.

- Про те, що сьогодні в Старому Вероні збираються спалювати відьму?

- Чому пожартувала? Справді, збираються.

- Як це може бути? Ви не вірите в магію, в чаклунство! Відьом не буває!

- Правильно, не буває. Тому що ми вчасно їх спалюємо.

- Так це ж пахне середньовіччям! Інквізицією! А ви - розумні цивілізовані люди!

- Інквізиція була ой як права, - жінка дивилася на мене ясними очима, щиро вірячи у все, що говорила. - Усілякі збочення в сторону як науки, так і магії, викорінювати слід в зародку!

- Так вони ж тисячі людей знищили ні за що, ні про що!

- Значить, було за що. І мало знищили. Суворіше підходили б до цього питання, не дійшла б Земля в своєму розвитку до атомної і водневої бомби, до біологічної і психотронної зброї. Та не довели б екологію нашої планети до такого жахливого стану! Не допустили б засилля екстрасенсів. Ти ж з Великого Світу, сама знаєш. Відкрий будь-яку бульварну газетку - і знайдеш у ній десятки рецептів по чорній магії: як начальника звести у могилу, як чужого чоловіка приворожити, як свої болячки на іншу людину перенести! Більше слід спалювати всіх цих вчених і чаклунів всяких! Тоді і не дожили б до такого...

- Так ви хіба вірите у все це?..

- Хто вірить, у того всякі мерзосвітні справи і виходять. А ми - не віримо, тому немає в нашому суспільстві нічого подібного, і не буде! - палко висловилася Зіна, вилазячи з бочки.

- А відьма тоді звідки взялася? - не вгавала я.

- З Калістоніі. Один з наших хлопців привів її, як наречену. Чари вона на нього наклала, зіллям напоїла. Знищимо відьму, закляття і спаде з невинного, його поки в підвалі тримають. Ось і не буде у нас ніякого чаклунства. Ходімо вже, якщо хочете подивитись, а то не встигнемо, - на ходу наводила марафет Зіна.

Думка про те, що юну дівчину живцем на багатті спалювати будуть, жахнула мене. В який час ми живемо?! Та хіба таке може бути?

Я подивилася на своїх супутників. Гном, як зазвичай, мовчав, стискаючи в руці топірець, який я йому вчора подарувала. А Строкатий хоч і поривався весь час щось сказати, але так і не наважився, розуміючи, що варто запідозрити місцевим в півникові, що отримав мутацію через надлишок пестицидів в зерні, птицю, що говорить, як він складе незнайомій відьмі незабутню компанію в процесі повільного смаження на вогнищі.

Внаслідок мовчання моїх товаришів, вся відповідальність вибору лежала тільки на мені, і я без вагань приєдналася до Зіни, яка швиденько зачинила сплячих малюків і поспішила в центр поселення, де на широкій площі вже було складене велике вогнище з сухих дров, і зібрався народ. Слідом за активною господинею проривалися ми ближче до епіцентру подій. На нас поглядали, але, помічаючи, що ми не самі, а з місцевої Зіною, не чіпали.

Тим часом народ розступився, пропускаючи  віз з полонянкою. Руда дівчина, моя ровесниця, розгублено оглядала натовп, мабуть, досі сподіваючись, що ось-ось з'явиться її вірний «лицар», розштовхає дебелих дядьків, що абсолютно добровільно викликалися на роль стражників, підніме її на руки і понесе в щасливу і спокійну країну. Забудь, дівчинко! Твій обранець замкнений в підвалі і, наскільки я розумію, ляду не виламує, кладку не розбирає, підкоп не робить, коротше, змирився з ситуацією і на геройські подвиги не поспішає, не йому ж, врешті-решт, у вогні палати. Постраждає трішечки (може, навіть до завтра), волосся на собі порве (штуки три волосинки), попелом колишньої коханої голову посипле (кажуть, від лупи добре допомагає), та й знайде собі іншу для втіхи нервової системи після пережитого стресу. Так, не пощастило тобі, подруго.

Мужики грубо схопили дівчину під руки, зняли з воза і потягли до стовпа, міцно замотавши її лікті позаду. А нещасна все ще кидала повні надії погляди через голови в міру галасливих глядачів.

- Староста! Староста йде...

До помосту пробрався дідок зі скуйовдженою бородою і, коли народ затих, чекаючи на полум'яну промову, коротко кинув:

- Та здійсниться правосуддя! Підпалюйте!

В руках одного з мужиків спалахнув факел, і він нетвердою ходою, напевно, набрався вже, для хоробрості, рушив до охайно складених навколо стовпа, на якому застигла сповнена жаху юна відьма, дрів.

Ні, я, звичайно, розумію, що проти божевільного натовпу не попреш, навіть на пару з гномом-охоронцем, не кажучи вже про мого строкатого друга. Розумію тепер, чом до Старого Верону нікого й на аркані не затягнеш. Але дивитися, як жива людина горіти буде, не зможу. Це ж боляче! Сем спробував утримати мене пазуристою лапою, але я потріпала його по пір'ячку, що дибки стало:

- Стій тут!