Глава 12. Пошуки продовжуються. Частина 2.

Вранці я встала перша, звалившись з ліжка, на якому привільно розвалилося моє  «маленьке пташеня». Розштовхати Сема, який голосно свистів та хропів, не представлялося можливим, тому я потерла долонею відбиту дупу і пішла в душ. Хоча за правилами водні процедури слід було б прийняти перед сном, але вчора ми були занадто виснажені і схвильовані, щоб подумати про це. Тому постільна  білизна виявилася в такому жахливому вигляді, що я порахувала можливим вилити тазик води прямо на  строкатого, якого навряд чи збудиш іншим способом. Гірше не буде.

Білопуз підскочив, витріщивши очі і висловлюючи побажання піти всім в інкубатор.

- Ти не сердься, Сем, - сунула я тазик йому в крила. - Краще піди і відмий свій товстий животик, а то доведеться називати тебе чорнопузом.

Він зітхнув і, повісивши голову, поплентався до ванної.

Після пташеняти митися слухняно пішов Хряк.

- Ти - варвар, - заявив мені Сем, сідаючи на кінчик ліжка. - Хіба птиці купаються?

- Зате який ти тепер красивий, - підтримала я його самолюбство.

- Правда? - вивернув він руді зіниці, намагаючись розгледіти самого себе.

- Правда-правда. Чуєш, Строкатий, так ми тепер вирушаємо на пошуки Рябого Пса?

- О-ох! - закотив очі білопуз.

- Стоп! Нічого мені тут свідомість втрачати! Поясни, чому тебе так батьківщина цього Гопсона напружує?

- Загалом так, - Сем нервово водив пазуристим пальцем по покривалові, - в ці місця нормальні люди і нелюди намагаються не потрапляти. Загрожує не тільки втратою хвоста, як у старого Брямкуса, а й інших життєво необхідних частин, у тому числі і голови.

- А може бути, чутки сильно перебільшені?

- Знаєш, Сень, якщо обходять їх стороною, то не дарма, повір моєму пташиному слову.

- І що ж за страшні монстри там проживають?

- Не те, щоб монстри...  Просто в Старому Вероні живуть старовіри! Вони до цих пір вважають, що світ стався в результаті Великого Вибуху!

Сем замовк і втупився на мене, чекаючи, мабуть, бурхливої ​​реакції. Мені належить здивуватися? Або жахнутися? Так у нас на Землі половина населення вірить в теорію Великого Вибуху, і ніхто цим не париться.

- Кошмар, - виразно вимовила я, намагаючись задовольнити очікування свого вихованця. - Це дуже страшно?

- Це небезпечно! - покрутив крилом біля скроні Строкатий. – Ти, що, не розумієш? Вони не визнають магію в будь-якому її прояві, заперечують існування нелюдів і не бачать аномальних явищ! На все у них знаходиться раціональне пояснення! А то, на що не знаходиться, вони просто знищують, щоб не бентежило уми молоді!

- Ну і нехай, - сказала я. - Знайдемо, якщо треба, раціональне пояснення. Нам з ними дітей не хрестити. Дізнаємося, де шукати рябого Пса, і до побачення!

Мій домашній улюбленець розгублено закліпав.

- Так, а що там з Калістонією за проблема? - смикнула я його за зелене перо, що смішно стирчало.

Він навіть і не помітив.

- А в Калістоніі влаштувалися старообрядці!

- А це що означає?

- Вони не визнають нових віянь в магії, і до сих пір проводять страшні древні ритуали з використанням крові невинних немовлят, мозку деревних жаб, сушених кажанів і виколупаних очних яблук бранців!

- Це тобі колишні бранці розповіли? - поцікавилася я.

Строкатий зніяковів.

- Та ні, навряд чи хтось міг повернутися звідти живим. Зате чутки ходять...

- Все, Сем, мене якісь безглузді чутки анітрохи не лякають. Снідаємо і вирушаємо в дорогу.

Мій вихованець зітхнув, але прийняв моє рішення, як належне. Якщо не звертати уваги на його безперервне бурчання «Раз вже судилося загинути...» і «Від долі не втечеш...», то можна сказати, що не так вже й засмутився.

Після сніданку ми пішли знову в агентство «Цербер», щоб продовжити термін служби нашого охоронця, бо Сем наполіг, щоб, принаймні, без охоронця ми в дорогу не виходили. Мовчазний Хряк зарекомендував себе дуже навіть непогано, і я легко погодилася з цією вимогою.