Глава 11. Пошуки починаються. Частина 3

- Сем!

- Так, господине?

- Ми тепер куди?

- У трактир, господине.

- А навіщо?

- Ти ж хочеш їсти, господине?

- А може, спочатку займемося справою?

- І справою займемося, господине.

Зрозуміла, білопузий сам голодний, тому й лабузниться переді мною, фінанси-то в моїх руках. Ну, гаразд, і справді, поїсти не завадить, підкріпимося, потім з новими силами і приступимо до виконання завдання.

Строкатий Сем привів нас в чистеньку забігайлівку, де людина, або людиноподібна істота, що нагадувала товстенького мужичка в довгому фартусі, всучила мені в руки меню. Так, по мінімуму, три порції юшки, баранина під соусом, кисіль...  Стоп! А де ж моя платіжна картка? Я в паніці обшарила кишеню, захищену заклинанням. Пусто! Так де ж я могла її посіяти? Ось так початок!

 Я в шоці повзала під столом, нерозумно сподіваючись, що впустила картку тільки що. Гном похмуро стояв поряд, стискаючи міні-меч і не кажучи ні слова. Білопуз уважно дивився на мої старання, киваючи головою.

- Сем! Її немає! - З жахом виглянула я з-під столу.

- Ось так завжди, - зазначив білопузий. - Хтось неуважний і необережний, а виручай - Сем. Добре, Сем візьме і виручить, Сем всіх виручить...

Він повернувся і пішов до шинкаря.

 Думки в голові крутилися і стикалися одна з одною, я була абсолютно пригнічена.

Тим часом мужичок у фартусі почав видавати двометровому пташеняті страву за стравою. Я з подивом спостерігала, як мій домашній вихованець запускає обидва крила з чіпкими пальчиками прямо в тарілки, запихаючи їжу собі в дзьоб. Я підійшла. Барна стійка була заставлена ​​стравами з горіхами і сухофруктами, а білопузий витягав з терміналу зелену картку. Мою картку!!!

- Сем!!!

Чорнохвостий підскочив, не чекаючи каверзи, і обернувся з винуватим виглядом. Руді очі забігали в різні боки, уникаючи мене.

- Сем!!! Адже це моя картка! Ти вкрав її!

- Ну що ти, господине,  - пробурмотів він. - Так як би я міг? Ти ж знаєш, що вкрасти її неможливо, там така магія! Просто ти залишила картку в агентстві «Цербер», а я розсудливо її підібрав. Можна сказати, врятував усіх нас від голодної смерті!

- Але чому ти мені нічого не сказав?! Я ж трохи не збожеволіла, розшукуючи пропажу!

- А потім ти знову б її втратила, господине! Я подумав, що у мене вона буде в більшій безпеці!

- Та ти що? У більшій безпеці? А ну давай сюди! Згодна, я роззява. Але ж це я - господиня! І це моя картка! І зберігатися вона буде у мене! А якщо хочеш їсти - стеж, щоб я її більше не губила!

Строкатий згідно кивав, виставивши вперед крила:

- Так, господине. Як скажеш, господине...

Нарешті я злегка заспокоїлася, витерла піт з чола. Все ж Сем міг, підібравши картку, просто змитися з нею, а він залишився, значить, не такий поганий.

- Ось скажи, навіщо ти стільки замовив горіхів і сухофруктів? - повернулася я до нього.

- Вегетаріанець я. І не їв давно...

- Гаразд, забирай хавчик і шуруй за крайній столик. Але не сподівайся, що я кожен раз буду для тебе стільки замовляти. Платіжна картка не безрозмірна.

- Звичайно, господине! - Сем радісно почав переносити страви на вказане місце.

А я подумала, подумала, плюнула на економію і замовила для нас з гномом найдорожчі страви з поданого меню. Не одному ж білопузику гуляти. Тай й відмітити повернення картки треба. Чи я не права?

Після обіду Строкатий Сем підвів мене до вивішених на стінах довгих списків.

- Дивись, тут вказані всі, виставлені на аукціон, цінності. І не тільки на Торжищі, а й у всіх інших містах Венери. Може бути, знайдемо і меч з півмісяцем. Хвилин на двадцять ми заглибилися в читання списків. На жаль, нічого схожого виявлено не було.

- І що далі робити? - обернулася я до свого строкатого вихованця. - Де тепер шукати?

- Може, його і не виставляли на аукціон, - розважливо мовив Сем. - Він цілком може виявитися в якомусь антикварному магазині. Зараз ми сходимо до одного мого знайомого. Його лавка - найбільша на Торжищі. Якщо меч і не у нього, то він напевно знає, якщо він на Венері з'явився. Такі вісті серед торгашів розходяться швидко.

І ми вирушили на подальші пошуки Меча Сили.

- А ти молодець, - підбадьорив мене Сем. - Уже не на кожного зустрічного у тебе щелепа відвисає.

Я зло смикнула пташеня за перше ліпше перо, що потрапило під руку, той заволав, що його позбавляють всієї краси, але швидко заспокоївся, коли я пообіцяла його вночі налисо поголити. А тут і антикварна крамниця вималювалася на горизонті. Ми почекали нашого, постійно відстаючого, охоронця і вступили в святі святих антикварного бога Торжища.

Приміщення виявилося довгим і повністю заставленим і завішаним різними незвичними штучками. Але, в першу чергу, в очі кинулася ящірка, з натягнутими між лапками і тілом перетинками, широко роззявленою червоною пащею і грізно піднятим гребенем. Розміром вона була з велику кішку і, чіпляючись кігтиками за експонати, шипіла на нас, немов збиралася напасти.