Глава 8. А рівно опівночі... Частина 2.

Бал, бал, бал... Я вперше була на такому заході і крутила головою направо і наліво, розглядаючи кавалерів і дам в шикарних вбраннях. Одні трималися зграйками, інші, як і я, одинаками ходили, розглядаючи чудову ліпнину, статуї на зразок давньогрецьких, картини на стінах і просто інших гостей. Всі жінки були в чорному, фіолетовому, темно-синьому або темно-бордовому. Чоловіки - строго в чорних костюмах або фраках. Вишколені офіціанти носили по залу підноси з напоями і бутербродами.

- Така красуня - і одна! - матеріалізувався біля мене худорлявий тип з витонченими вусиками і борідкою. - Дозвольте представитися: барон Строн Жуневський.

- Енрет. Енрет Маніла.

- З далекого Хорстона? Як ваш батько? Я бачив його останній раз років шість чи сім тому.

- Батько хворіє, - відповіла я. - А ви звідки його знаєте?

Строн Жуневський зупинив слугу, що проходив повз нас, прихопив з таці пару келихів і самовіддано почав розповідь. Він був з тих людей, яким важливо тільки, щоб їх слухали, що мені було на руку. Я потягувала потроху  незрозумілого складу коктейль і кивала співрозмовнику, оглядаючись при цьому. Треба ж мені знайти брата, який викрав медальйон. Зазвучала музика, і балакучого Жуневського перервав інший молодий чоловік, високий та ставний, запросивши мене на танець. Лей перед відправкою показав мені пару модних в даний період танців, і я випробувала свої вміння на новому кавалері. Може, пару раз і відтоптала ноги, та для провінціалки зійде. Потім мене нарозхват запрошували нові партнери, поки не зазвучала незнайома мені мелодія, і я, пославшись на головний біль, вирушила далі по залу в пошуках господаря свята. Час на великому годиннику, що прикрашав одну зі стін зали, невблаганно рухався до дванадцяти, а горезвісного медальйона, який мені треба було викрасти, я так і не побачила ні на кому. Ця обставина мене дуже дратувала. Адже я повинна виконати завдання і врятувати своїх друзів! Хоча при цьому я служу Принцу Темряви. Але, на жаль, вибору у мене немає.

Я більше не погоджувалась на танці, а переходила від однієї групки до іншої, уважно оглядаючи присутніх і роздумуючи, що буду робити, якщо так нічого і не знайду.

На годиннику було вже за десять хвилин опівночі, як народ раптом притих, повертаючись в дальній кут зали. Там з'явився невисокий чоловічок в багатому, розшитому сріблом, камзолі, на відміну від інших строгих костюмів і фраків. Крім того, його наряд ряснів прикрасами. Серга у вусі, персні на всіх пальцях, ланцюги на грудях, і, крім інших, великий круглий медальйон з півмісяцем на ньому! Це він, лорд Жей Дукей, молодший темний!

Гості замовкли, а чоловічок заговорив:

- Хай буде день наш - вночі, і буде ніч - темна. Так опуститься благословенна темрява на замок, на місто, на материк. Так напоїть стражденних життєдайною силою своєю. Нехай Господь дасть нам життя, і дасть нам темряву. Так повернемося ми до витоків своїх, повернемося до істинних тіл своїх, до облич своїх первозданних, природних і бажаних...

Потім він ніс подібну нісенітницю, з якої я нічого не зрозуміла, ще і ще. Стрілки на годиннику наближалися до півночі, а я потихеньку просувалася чоловічка, що  читав проповідь.

І ледь стрілки торкнулися один одного, відзначаючи закінчення доби, як Жей Дукей замовк, вигукнувши наостанок, викидаючи вгору руки:

 - Так повернемо собі лики наші!

І тут почалося жахіття.

Ви тут, мої читачі, на балу із героїнею? А у вас "пропуск" був? Книгу лайкали? На сторінку автора підписалися? Ой, як я вас люблю! Якщо забули, - не питання, можна із запізненням,  все одно на бал запрошую усіх! І чекаю на ваші коментарі, лайки та підписки! Бо без вас героїня пропаде!