Глава 6. Викрадення. Частина 3.

Лей Дукей увійшов слідом, щоб із задоволенням розглянути нових бранців.

- Відпусти їх, принц! - закричала я. - В академії знають, де я! Зараз лорд Ліннон  з'явиться по твою душу і звільнить нас!

Мій викрадач скривив губи в знущальній посмішці.

- З'явиться! Адже з'явиться? Скажи, Ян! - Я перевела погляд на русалку. - Уно! Ви ж повідомили лорду про моє місцезнаходження? Уно?

Так що ж вони від мене очі ховають? Невже рвонули прямо сюди і нікому нічого не сказали ?! Що ж тепер робити? Нічого, лорд і леді все одно знайдуть нас!

Принц махнув рукою в бік Януарія, і той повісив голову, немов дрімаючи.

- Ні! Що ти робиш, гад! - закричала я. - Відпусти нас негайно! - Нас скоро знайдуть лорд і леді Ліннон і тоді тобі буде непереливки!

Принц зареготав:

- Та хто вони такі, ти хоч знаєш?

- Вони сильні маги!

- Сильні маги для таких "новобранців", як ти і твої друзі. І нікчемні маги для мене. На своєму острові вони ще мають таку собі силу, але за його межами - безсилі, повір мені! Тут я господар! Ліннонам навіть не вдасться відстежити, куди ти зникла.

-Але ... - Мій погляд впав на безсило звісившого голову та руки Януарія.

- Заберіть цього копитоногого, - скомандував господар чорного замку. - Так замкніть в Кімнаті Снів, щоб він не зміг втекти. А це, значить, твоя дорогоцінна подруга? - підняв він кінчиком кинджала підборіддя Уни. - Русалка? Русалка на кривих ніжках... Яка ти розумниця, що прийшла виручати Світлотінь. Мені якраз тебе і не вистачало, щоб зробити її більш поступливою.

- Що вам потрібно? - копирсалася безпорадно Уна в руках кількох слуг в чорному одязі, які і самі нагадували тіні.

- Від тебе - нічого. А ось від неї...  Розпаліть вогонь, досить безглуздих розмов, - раптом різко обернувся він до мовчазних слуг, що схилилися в поклоні, і ось в горні запалало низьке полум'я, викидаючи пекучі язики і розфарбовуючи тріпотливим візерунком сірі стіни.

Один із слуг опустив у вогонь щипці на довгих ручках і всі замовкли, спостерігаючи, як чорний метал поступово набуває кольору пекла. Слуга підняв свій страшний інструмент в повітря, покрутився, перевіряючи, чи достатньо він розжарився.

- Ти могла б опиратися мені, чинити опір. Але зараз в моїх руках вагомий аргумент, який змусить тебе підкорятися мені беззаперечно. Інакше... - Принц провів пальцями по щоці Уни. - Така гарна дівчина. Таке біле тіло. Як шкода буде рвати його розпеченими щипцями...

Мої губи засмикались, пориваючись вилити на негідника весь запас відомих лайок, але ні слова так і не злетіло. Хіба допоможуть слова?

- Чужа біль набагато сильніша, ніж власна. Особливо, якщо це біль невинної жертви. Ти це знаєш, Світлотінь? Чи перевіримо?

Лей кивнув, і слуга підніс щипці майже до самого обличчя дівчини. Вона затремтіла, відскочивши, але ні слова не вимовила, втупившись, немов заворожена, в розпечений метал.

- Стій! - тремтячим голосом викрикнула я, правила гри встановлені не мною, всі шляхи перекриті, крім одного. - Я згодна.

- Вивести, - скомандував Принц Ночі, і Уну тут же витягли з камери і повели в невідомому напрямку. - Відпустити Світлотінь.

Кайдани клацнули, звільняючи мене. І я мало не впала, втративши підтримку, захиталася, вхопилася за стіну.

- Ти більше не боїшся, що я втечу?

- Тепер ні, - засміявся Лей Дукей. - Спасибі твоїй подрузі. Поки вона в моїй владі, ти сама не захочеш покинути цей замок.

Хвилин двадцять потому ми з Принцом Ночі сиділи на відкритій мансарді за маленьким столиком, перед нами заманливо маячив глечик з какао, а в широкій вазі привільно розвалилися рожеві зефірини у формі квіткових бутонів. Викрадач терпляче чекав, коли я вгамую спрагу і голод. Дві чашки какао в мене влізли вільно, а ось на третю я дивилася з жадобою, але взятися за неї поки не наважувалась.

- Сподіваюся, ти звелів погодувати не тільки мене, а всіх бранців? - запитала я.

- Я мав рацію, ти більше думаєш про інших, ніж про себе.

- Ні, я егоїстка, і думаю про себе: не хочу мучитися від докорів сумління, якщо через мене постраждають мої друзі. Хоча, коли я зроблю те, що ти від мене зажадаєш, можливо, постраждає ще більше живих істот...

- Ніхто не постраждає.

- Як я можу бути в цьому впевнена? Ти ж нічого не розповідаєш. Що я повинна вкрасти?

- Тобі досить знати, що це моя річ, яку у мене викрали.

- Круті викрадачі, зазіхнути на власність самого Принца Ночі...

- Викрадач - мій рідний по батькові брат.

- А, тоді зрозуміло, одна сімейка...

- Світлотінь, ти мою сім'ю не чіпай!

- А ти давай, вводь, вводь мене в курс справи: що? де? коли?

- Це медальйон, великий круглий медальйон з півмісяцем, символ влади над темними силами цього світу.