Глава 6. Викрадення. Частина 2.

Зір поступово повертався в норму, і я змогла розглянути під протилежною стіною людину, у всякому разі, істоту, що має людську подобу. Незнайомець уважно розглядав мене, склавши на грудях руки. Помітивши, що я прийшла до тями, підійшов ближче. Він теж був весь у чорному, витончений костюм, крислатий капелюх, чоботи з ботфортами, навіть рукавички. І сам був смуглявим, чи здавався таким в похмурому світлі. Чоловік, рази в два старший за мене, якщо до нього взагалі застосовне поняття віку в нашому розумінні, чорні, немов вуглини, очі без відблиску, витягнуті гострими кутами до скронь брови, тонкий з помітною горбинкою ніс, що робить його схожим на яструба. Коли він рушив вперед, я не могла відірвати очей від його ходи. Він рухався плавно і повільно, немов хижий звір, який готується кинутися на свою здобич і придушити її в одну мить.

Він підійшов близько, дуже близько і заглянув навіть не в очі, а в душу.

- Залиште нас, - кинув різко слугам, і ті, кланяючись і залишаючи на столах знаряддя тортур, поспішно покинули приміщення. - Дівчинка буде говорити, і їй не потрібні ці іграшки, адже правда?

Хижий гортанний голос обволікав свідомість. Я розуміла, що це все - спеціально розігране дійство, розраховане на одного глядача, мене. Гра в «злого поліцейського - доброго поліцейського», занадто все було награно, але...  Кому і навіщо знадобилося викрадати мене? Гаразд, зараз дізнаємося.

- Ти - Світлотінь? - чи то запитав, чи то констатував факт викрадач.

Я кивнула, облизуючи пересохлі губи. Не думаю, що, скажи я «ні», він би повірив і тут же найближчим смерчем відправив би мене назад, в академію. Раз я тут, він знав, хто я.

- А ти хто? - задала я у відповідь питання, намагаючись тримати такий тон, немов це не він мене, а я його допитувала.

Він засміявся.

- Молодець! Хочеш показати, що нічого не боїшся...

- Хочу знати, з ким маю честь спілкуватися.

- Я - Принц Ночі цього світу, правитель всіх породжень тьми на цій планеті, Лей Дукей. Чула?

- Не довелося, - похитала я головою. - А про мене ти звідки знаєш, принц?

- Слухом земля повниться. Докотилася і до мене добра новина, що в академії Ліннона з'явилася дочка ангела і демониці, Світлотінь.

- Може, продовжимо знайомство за чашкою чаю? - запропонувала я.

- Як тільки, так і відразу. Як тільки ми домовимось, що ти виконаєш те, що я тобі велю.

- У-у-у, - не витримала я. - Спочатку дай попити, інакше я не буду говорити!

Лей Дукей терпляче склав руки на грудях і з доброю посмішкою спостерігав за моїми муками, поки я не здалася.

- Говори, принц, що не доріс до короля, говори тут, раз боїшся мене відпустити.

- Відпустити тінь? Я знаю про твої здібності, і не сподівайся обвести мене навколо пальця. Не той рівень.

- Досить розливати тут своє красномовство, викрадач невинних дівчат, говори по справі.

- Так уже й невинних? - зробив дуже здивоване обличчя Принц Ночі. - Тобі ж вже виповнилося сімнадцять.

Він наблизився майже впритул, і раптом вп'явся в мої губи таким шаленим поцілунком, що я навіть примудрилася забути, що перебуваю в полоні.

- Ну, що, я трохи втамував твою спрагу? - спокійно запитав Лей Дукей, ніби й не він щойно стискав мене в обіймах.

А мене до цих пір трясе, і голова йде обертом, немов я знову потрапила у вир смерчу.

- Я...  мала на увазі... звичайну воду, - майже прохрипіла я.

- А тепер - до справи, - немов не почувши мене, продовжив принц. - Ти хочеш жити?

- Якщо це питання, то риторичне, якщо пропозиція...

- Ця пропозиція, Світлотінь. Моя великодушна пропозиція зберегти тобі життя.

- Яка щедрість...

- Так, я такий, надто м'який для мого статусу.

- І що ж хоче від мене великий і могутній Принц Ночі за такий великодушний дар?

- Небагато. Дрібниця.

- Я повна уваги.

- Ти повинна викрасти для мене одну річ.

- А самому слабо?

Лей Дукей розреготався.

- Не слабо. Напасти. Відвоювати. Знищити. І буде дуже багато крові і болю. Але не вкрасти. Це нижче моєї гідності. Це зробиш ти, адже ти немов створена для цього, ти - Світлотінь.

- А якщо я відмовлюся?

- Ти віддаєш перевагу, щоб я все робив сам? І було багато крові і болю? Невинні жертви... Та ти садистка, дівчинко!

- Мені байдужі  чужі ігри. Я не хочу в них грати!

- Тоді і тобі буде боляче, дуж-же боляче, дівчинко, - Лей Дукей виразно оглянув приналежності для тортур, яких тут було під зав'язку.

- А якщо я допоможу тобі, принц, кому я завдам шкоди? Допомагаючи Темряві, я виступлю проти Світла!

- У тебі в рівній мірі з'єднані Світло і Темрява. Яка різниця, в бік якої своєї половини схилишся ти на даний момент?