Глава 5. День народження. Частина 2.

Вечір підкрався непомітно. Я не особливо переживала щодо святкового наряду. Зручні джинси і обтягуюча кофтинка спортивного типу чудово підходять нашій веселій тусовці. Це ж не світська вечірка.

Спустившись ліфтом на перший поверх, ми з Уною побачили  Януарія, що вже чекав нас, при краватці на голо тіло і з букетом гортензій в руках. Ми мимоволі розреготалися через його смішний вигляд. І коню зрозуміло, що з комплекцією кентавра людського одягу не одягнеш, ми давно звикли і спокійно ставилися до його нігляже, том його дорога краватка стального кольору виглядала, мов окуляри на крокодилі. Однорогий навіть зашарівся через наш сміх, а Уна стягнула з нього краватку зі словами:

- Треба викинути цю деталь костюма в зв'язку з відсутністю самого костюма!

Ян не пручався. Він швидко сунув мені в руки букет, прошепотів невиразно слова привітання і чмокнув у щічку. Сміх розбирав мене все більше, тому я поспішила в кафе.

Як і пообіцяв Жиль, все було святково і симпатично. Верхнє світло було відсутнє, тільки свічки у високих свічниках розливали навколо себе примарне мерехтіння, залишаючи в таємничій напівтемряві кути. Старший кухар і пара його помічників, за сумісництвом - офіціантів, привітала мене оплесками і ще одним букетом. В результаті дві вази з квітами прикрасили стіл. Я запрошувала їх залишитися з нами, але вони побажали нам добре відпочити, а самі попросилися піти раніше, бо їм завтра потрібно рано вставати, щоб приготувати вчасно сніданок і студентам, і всієї обслузі. Я не була проти. А що тут може статися? Посидимо трохи, потанцюємо.

Не встигла я вмоститися за стіл, як Уна підхопила мене під руки:

- Ку-уди? А ну стій! Ми тебе зараз вітати будемо!

- Так ви ж уже вітали за обідом.

- Так то було тренування, а тепер - по-справжньому!

- Це як? Ось тільки за вуха мене тягнути не треба! Будь ласка! - і я закрила долонями свої не бажаючі страждати вушка.

- Ян, за вуха тягнути будемо? Гаразд, не будемо, - милостиво погодилася русалка. - А ось подарунки дарувати будемо!

- Ой! - я подарунків навіть не очікувала, в наших-то умовах.

Уна розкрила рот для привітання, посміхаючись, мов кішка, яка тільки-но злизала вершок зі сметани, і затискаючи щось в долонях. Раптом двері прочинилися, і на порозі з'явилася власною персоною сама Дара Перунова в новій зеленій сукні, зі смарагдовими сережками у вухах і такими ж браслетами у вигляді змійок.

- Можна?

- Даро! Звичайно, заходь! - махнула я рукою. - Ми тебе чекали!

- Тільки вітати іменинницю без черги не пропустимо, - вставила Уна.

- Треба попередньо записуватися? - посміхнулася дочка Перуна, заходячи в зал.

- Та ні, у нас тут жива черга, - і русалка знову повернулася до мене з наміром взяти на повний контроль доступ до тіла.

Двері знову відчинилися. За нею промайнула тінь, але ніхто не увійшов.

- У нас всі вдома? - озирнулася русалка. - Ні, не всі вдома.

Вона вискочила в коридор і одразу ж повернулася, тягнучи за руку закутаного у свій незмінний шарф Аліка Грінова.

- І чого ти соромишся? Заходь, будь як вдома...

- Але не забувай, що в гостях, - з посмішкою закінчила за неї думку Дара.

А вона зовсім і не така бука, якою здалася спочатку.

Алік, переминаючись з ноги на ногу, витягнув з-за спини шикарну білу троянду, навіть думати не хочу, де він її взяв, і простягнув мені:

- Вітаю тебе зі святом, Сень. Бажаю щастя в особистому житті.

- Пух, - пошепки додала Уна, закінчивши фразу з відомого мультика. Цікаво, звідки вона все це знає?

А перевертень дістав ще й коробочку, загорнуту в блискучу упаковку і перетягнену стрічками.

- В чергу!!! - хором крикнули Уна і Дара.

Русалка урочисто відсунула Аліка і почала перша:

- Дорога моя подруга! У цей знаменний день хочу вручити тобі цей пам'ятний подарунок.

 В її руках заблищав кулон: на срібному ланцюжку погойдувалась ледь прочинена мушля, всередині якої виднілася велика рожева перлина.

- Ой, краса яка! - ахнула я.

- І не тільки краса, - гордо випнула Уна нижню губку. - Це не проста прикраса, а магічна. Вона дозволить тобі дихати під водою. Не так, звичайно, як справжня русалка, у нас ці здібності вроджені. Але з півгодинки протримаєшся! - Вона клацнула у мене на шиї застібкою і обвела присутніх переможним поглядом.

- Уна, спасибі! Я навіть не уявляла, що таке може бути! - обняла я подругу, погладжуючи прохолодну ребристу мушлю. - Просто диво!

Задоволена русалка відійшла і підштовхнула до мене Януарія. Він опустився на коліна, щоб бути зі мною одного зросту, і простягнув на розкритій долоні сріблясте, злегка іскристе, колечко.

- Сень! Прошу тебе прийняти в цей святковий день цей скромний дар.

Мене трохи стривожив такий подарунок. Адже це нічого не означає, правда? Я вагалася, не наважуючись взяти кільце.