Глава 4. День другий. Частина 2.

Януарій, і справді, надзвичайно здивувався пізнім візитерам. І зрадів.

- Добре, що ви прийшли, - сказав він. - А то я сьогодні так перехвилювався через перший дня навчання, що ніяк не заспокоюся.

- А чого ти так хвилювався, Януаріє? - запитала русалка.

- Ян, можете називати мене просто Ян, - поправив він. - А хвилювався я від того, що знав: привітного прийому очікувати нічого. Мене ніде за свого не приймають. Люди мало не вбили, коли я тільки народився. Добре, хоч забрали мене до себе єдинороги. Народ цей дуже розумний, освічений, великодушний. Але надто вже я відрізняюсь від них своїм людським верхом. До трьох років мене виховували єдинороги, потім віддали в школу кентаврів. Вони найбільше на мене схожі, там я відчував себе нормально. Поки не почав рости ріг. Кентаври не настільки чутливі до чужих страждань, як єдинороги. Вони відмінні спортсмени, воїни, величезну увагу приділяють вдосконаленню своїх тіл. Але ці смішки за спиною, а іноді і в відкриту... Коротше, я так і не зміг стати для них своїм... Ось так моїм черговим притулком і виявилася БУРСА. Мені сказали, що тут всі будуть такі, нестандартні. Але, як бачите, я один такий. І зустріли мене тут глузуванням. Я не здивувався б, якби і ви поставилися до мене так само, як інші.

- Не думай, що усі такі, як Вольдемар з його дружками. Для них ми теж - вороги. Ти хоч наполовину людина, а нас взагалі називають нелюдськими формами життя, - сказала я.

- Їх - п'ятеро, а нас - троє, якщо ми будемо триматися разом, то нам не страшний сірий вовк!

Порівняння Уни всіх розсмішило. Але Ян знову посмутнів.

- Чого ти такий серйозний? - поцікавилася русалка. - Все ж добре. Єдинороги - такі чудові істоти.

- Але я не такий великодушний, як єдинороги. Я до сих пір сердитий на батьків, що народили мене... такого...

- Річ у тім, Ян, - в мені прокинулися задатки психолога, - твої батьки не винні, що полюбили один одного. Любов - велика Божа ласка, і далеко не всім вона дається. Ти повинен бути вдячний, що тобі подарували життя, нехай навіть і в такій незвичній формі.

- Єдиний в світі людина-єдиноріг...

- Так, єдиний в світі, унікальний, неповторний. І пишайся цим!

- Добре, я подумаю, - посміхнувся Януарій. - Мабуть, ти права.

А я раптом зрозуміла, що все, що я зараз говорила єдинорогові, в такій же мірі відноситься до мене і моїх батьків. І я теж повинна зрозуміти і пробачити їх. І прийняти своє життя, як великий дар їхнього кохання. Нехай навіть я ніколи не бачила, і, можливо, не побачу їх, як і вони не можуть побачити один одного.

Ми ще трохи поговорили про те, про се, і повернулися в свої апартаменти. Сон, нарешті, зволив відвідати нас. Не знаю, як там Януарій, але ми з Уною проспали навіть без сновидінь до самого ранку.

Дорогі мої читачі! Якщо вас зацікавила історія доньки ангела та демониці, прошу поставити "подобається" та натиснути "відстежувати автора" на моїй сторінці. Завжди ваша, автор.