Глава 3. Перші сутички. Частина 3.

На щастя, лорд був справжнім магом, тому пляшка плавно опустилася в його руку. Я скрикнула і кинулась на свій балкон, а звідти - в кімнату, забилася з ногами на ліжко і обхопила руками коліна. Що ж я наробила? Мене ж виженуть з академії, навіть не дозволивши розпочати навчання! А може, лорд не здогадається, що це я? Адже я була невидима, а коньяк лився з балкона моїх сусідів.

Дзвінок в двері звів нанівець мої надії.

А мене вдома немає!

Двері відчинилися самі, і на порозі постав сильно разючий коньяком лорд Ліннон власною персоною. Він докірливо похитав головою, роздивляючись скрючену в куточку ліжка мене.

А, двох смертей не бути...

- Ви мене відраховуєте? - підняла голову я, не намагаючись встати. Мені вже байдуже.

- Ну, чому так відразу і «відраховуєте»? - зробив круглі очі лорд. - Я навіть, в деякій мірі, можу оцінити твій вклад в боротьбу з алкоголем в стінах нашої академії. Але не таким же радикальним способом! - він провів по голові рукою, струшуючи краплі і ще більше посилюючи коньячний дух. - Та до того ж, проникнення на чужу територію карається. Зараз вони проти тебе не виступлять, тому що у самих рильце в пушку. Напишуть заяву на тебе - потраплять під статтю «розпивання алкогольних напоїв в стінах закладу». А у нас з цим строго. Але наступного разу не раз подумай, перш ніж переступити кордон дозволеного. Домовилися?

Я кивнула:

- Так ви на мене не гніваєтесь?

- Ти ж не навмисне, - посміхнувся Фред Ліннон і покинув мої апартаменти.

Я шумно зітхнула. Невже пронесло?

Одразу ж почувся дзвінок у сусідні двері. Думаю, лорду знову не відкрили, і довелося проникати в житло, користуючись правом власника.

А тут і мої двері грюкнули, і в кімнату увійшла, перевалюючись, русалочка. Як все ж псує її ця безглузда хода! Якби не це, важко було б уявити дівчину привабливішу за неї.

- Привіт, Сень! А чого це ти така сумна? - присіла поряд Уна.

- Мене тільки що мало не виключили з академії за хуліганський напад на її засновника.

- На лорда Ліннона?

- Ага.

- Ти?

- А хто ж? - і я розповіла подрузі все, що сталося в її відсутність.

- Слава Нептуну, все обійшлося! - вигукнула русалка, вислухавши мою плутану розповідь. - Так тебе на хвилину одну не можна залишити! Збирайся, а то не встигнемо на обід. Бери ноутбук з собою, щоб не повертатися в общагу.

Ми покинули наші шикарні апартаменти і поспішили в кафе.

Кафе представляло собою окрему круглу будівлю зі сферичним дахом несподіваного червоного кольору, але поєднувалося переходами як з гуртожитком, так і з навчальним корпусом, що було б дуже зручно, наприклад, в дощову погоду. Але зараз сяяло усміхнене сонце, і ми пішли в кафе через вулицю, щоб вдихнути вільно приморське повітря.

Зал був великий, розрахований на досить щільний наплив відвідувачів, але в новоспеченій академії поки було всього десять студентів, так що нам накрили всім за одним столом. В кафе було чисто і затишно, при тому сучасно, і мені тут дуже сподобалося. Частина приміщення була вільна від столиків і трохи височіла, мабуть, це був танцпол. Може, тут ще й дискотека буде? Непогано б.

За столом уже сиділи перевертень Алік і дочка Перуна Дара.

- Привіт усім! - зайняла я вільне місце поруч з ними.

- Привіт, - відповіла Дара.

А Алік тільки кивнув, схиляючись нижче над тарілкою, він дуже соромився своєї зовнішності. Цікаво, який він в людській подобі? Ось так живеш спокійно, і не підозрюєш, хто ти є насправді. Йому ще гірше, ніж мені: застрягти в ось такому вигляді.

Уна сіла поряд зі мною.

- Цікаво, чим нас годувати збираються? Хоч би не морепродукти!

- А я морепродукти обожнюю, - відгукнулася я.

- А мені набридли до жаху!

До зали увійшов ботанік, поправив окуляри і сіл подалі від нас, в торець столу. Боїться, що поруч немає «даху»?

А ось і «дах».  Четвірка студентів, що нещодавно розпивали по сусідству міцні алкогольні напої, тепер вигляд мала не надто фешенебельний, видно, дісталося їм від лорда на горіхи.

Вольдемар окинув зневажливим поглядом приміщення і скривився, побачивши нас.

- Офіціант! Накрийте нам за іншим столиком! - крикнув він.

Але за його спиною з’явилася фігура Фреда Ліннона.

- Я забороняю, - спокійно сказав він. - Група номер один буде обідати, вечеряти і снідати сьогодні і надалі саме за цим столом. Всі разом. І прошу на заняття не спізнюватися.

Лорд демонстративно повернувся, не чекаючи коментарів, і залишив приміщення.

- Кому гірше? - знизав плечима Ріввек, сідаючи навпроти мене.

Я заглибилася у вивчення страви, що стояла переді мною, роблячи вигляд, що не помічаю свого недруга.

Його друзі сіли поруч, так що дві групи виявилися по різні боки столу. Всім своїм виглядом вони висловлювали повну зневагу, псуючи апетит своїми фізіономіями.