Глава 3. Перші сутички. Частина 2.

Поруч пролунав шум, на сусідньому балконі розсунулися двері, і вивалилася парочка, що злилася в жадібному поцілунку. Я відразу впізнала загального насмішника, позашлюбного нащадка імператора Стімерії Вольдемара, який, помітивши свідків, тобто, мене, одразу ж відсторонився  від  Маргаритки, яка томно похитувалась, залишившись без «підпорки»:

- Ба! Ну і не пощастило тобі з сусідкою, Марго! - вигукнув він. - Дев'ять поверхів, можна було майже кожному по поверху виділити! Скажеш кастелянші, щоб переселили.

- Та не збираюся я звідси з'їжджати, - надула губки напівмавка. - Мені тут подобається!

- Щоб її переселили, дурненька! - пояснив Вольдемар. - Невже стара сама не розуміє, що людські раси слід селити поруч з людськими, а нелюдські...  Можна було і окремо вибудувати для них приміщення. Цікаво, куди кастелянша коняку поселила? А то як почне по стелі хтось копитами цокати...

Марго розсміялася, але по ній було видно, як вона незадоволена, що їм перешкодили зайнятися коханням.

- А ну збирай речі та шуруй звідси! - гаркнув на мене бастард.

Ось тут я не витримала, кулачки мої стиснулися, і я рушила, стиснувши зуби, у напрямку до кривдника. Перегородка тут невисока...

Вольдемар викинув в мою сторону руку з розчепіреними пальцями, і раптом я відчула, що не можу поворухнутися, все тіло заніміло і не хотіло слухатися. Я й забула, що батько цього хлопця - головний чаклун якоїсь там Синьої Гільдії, і, мабуть, синок теж має деякі здатності.

Вольдемар заіржав, дивлячись на моє безпорадне обличчя, і демонстративно продовжив цілуватися з Маргариткою. А я змушена була стояти і дивитися на це все...  Раптом я відчула, що заціпеніння слабшає і поступово покидає моє тіло. Чи то здатності у позашлюбного сина чаклуна були досить посередні, чи на мене, як представника невизначеного виду, вони не подіяли належним чином. Я зрозуміла, що можу рухатися, але нападати на ворога, володіючого  такою-сякою магією, передумала. Чому б мені не використати для помсти свої особливі здібності?

 Я втиснулася в стіну і злилася з нею, ставши непомітною для оточуючих. Вольдемар хоч і зайнятий був поцілунком, але спостерігав за мною краєм ока і відразу помітив моє зникнення.

- Втекла, - відірвався він від вологих губ подружки.

- Пішла збирати речі, - захихотіла та у відповідь, і вони продовжили перерване заняття.

А я тим часом непомітно перебралася через перила і пірнула в кімнату Маргаритки, добре, що двері не зачинялися, поки хтось перебував на балконі.

А тут була гулянка. Прямо на підлозі, точніше, на м'яких ворсистих килимах була розкладена усяка смакота. «Стіл» був накритий на чотирьох. Напівсиділа-напівлежала на м'яких подушках принцеса Ані Сондукар, ефектно виставляючи пружні груди в глибокому декольте. Поруч увивався, як джміль над трояндою, Крут Даст, чорнявий товарищ Вольдемара, син джина, наскільки я пам'ятаю. Ані ліниво відмахувалася від його домагань. Їй, явно, більше імпонував син імператора Стімерії, і дуже нервувало, що він вже зайнятий безрідної мавкою.

Очкарика на гулянці не було, та це й не дивувало. Він був прийнятий в цю компанію єдино, як мозок, щоб було у кого списувати. А в програму позаурочних розваг абсолютно не вписувався.

Я задумалась, чим би насолити своїм ворогам. В очі мені впала недопита пляшка коньяку «Амаретто», і друга, тільки відкрита і не розпочата. У мене в голові народилася ідея. Такі фокуси я не раз влаштовувала і в школі, замінюючи пиво на воду. Чому б не повторити це зараз?

Я ковзнула повз імпровізованого столу, непомітно схопила повну пляшку і повернулася до стіни. Так, зараз мені треба пробратися до  ванної кімнати... Але несподівано мені довелося повернутися і змінити план. Принцеса, втомившись від докучань Крута, знехотя піднялась і пішла сама в бік ванної, кинувши недбале:

- Я зараз…

Залишившись наодинці і не сподіваючись особливо на прихильність принцеси, Крут почав шукати суспільства товаришів, що втекли на лоджію:

- Гей, ви там надовго застрягли? Випивка скоро випарується! На бутербродах з ікри вже мальки вивелися!

- Йдемо, йдемо!..

Вольдемар і злегка розпатлана Марго з’явилися в отворі дверей.

- Випивка - справа свята, - підняв угору вказівний палець Ріввек, - не дай Бог, і правда, випарується!

Вони увійшли до кімнати, а я в той самий момент непомітно вислизнула на балкон. Підійшовши до краю, я перевернула пляшку через перила. Тонка цівка дорогого коньяку полилася з сьомого поверху вниз. Так я і продовжувала тримати пляшку, виливаючи її вміст, а сама намагалася краєм ока побачити, що відбувається в кімнаті Маргаритки, як раптом обурений вигук знизу змусив мене здригнутися. Від несподіванки я впустила пляшку і, подивившись через перила, побачила мокрого лорда Фреда Ліннона, який здивовано дивився вгору, на пляшку, що летіла йому прямо на голову.