Глава 3. Перші сутички. Частина 1.

Через кілька хвилин ми вже стояли біля кабінету кастелянші. Ось у чому вигода того, що я прибула із запізненням, так це те, що черги ніякої вже не було. Всі, крім мене, оселилися.

- Хочеш зі мною жити? - запитала Уна. - У мене місця - завались, хоч дискотеку влаштовуй.

- Згодна, удвох веселіше буде.

 Я постукала у двері.

- Так-так, - почулось у відповідь.

Ми зайшли в заставлене шафами невелике приміщення.

- Ріанна Данилівна, я вам нову студентку привела, - обізвалася русалка, вже знайома з місцевою кастеляншою.

- Проходьте, дівчатка.

Моєму погляду постала здоровенна тітка, кругла, мов матрьошка, коротка завивка і маленька капронова  хустинка тільки посилювали враження. А дивне ім'я та по-батькові вказували як на приналежність до мого народу, так і невідомо ще до якогось.

- Направлення є?

Я простягнула виданий секретаркою листок.

Кастелянша переглянула документ.

- Ріанно Данилівно, а можна Сень до мене підселити? - схилилася до неї русалочка, зазираючи у очі.

- Так у нас пустує скільки апартаментів! Та й лорд Ліннон сказав, щоб у кожного студента було окреме житло.

- Так він сказав, а не наказ підписав. Він думав, так буде для нас краще. А нам разом веселіше буде. Місця досить. Ну, будь ласочка... – мило усміхнулася Уна і поклала долоню на руку кастелянші.

- Ах, добре, дівчата. Живіть. Сваритися не будете?

- Та що ви?! - запевнила її я, зазначивши про себе, що русалка, яка прожила дитинство на дні моря, виявилася на ділі дуже навіть комунікабельною.

- Дякую-дякую! - обняла Уна кастеляншу за плечі. - Я знала, що ви така добра, нам не відмовите!

- Ось як буде через кілька років багато студентів, просити будете, щоб поселили поодинці, а вийде, може, і по четверо, і по п'ятеро... Гаразд, я накажу вам ще одне ліжко принести, постільну білизну теж доставлять, а все інше, що може знадобитися таким симпатичним дівчатам, там є. А якщо ще чого потрібно буде, приходьте, видам напрокат. Нічого не потрібно?

- Уна, може, нам каструль напрокат взяти? - схилилася я до подруги, згадавши розповіді знайомих про життя-буття в гуртожитках. - Дзеркало теж потрібно... А кип'ятильник у вас є? - обернулася я до Ріанни Данилівни.

- Ох, дівчата, - зітхнула тітка, посміхаючись і киваючи головою. - При академії відкрито кафе, харчування триразове, гарне, не безкоштовне, а все включено в загальну суму оплати за навчання. Так що каструлі і чайники вам не знадобляться. А в апартаментах всі зручності, меблі, та й дзеркало знайдеться. Точно-точно, знайдеться. Тримай запасний ключ, - вручила вона мені різьблений ключик на кільці.

- Дякую, Ріанно Данилівно! Ми підемо, - потягнула мене за рукав русалочка.

- Угу, спасибі, до побачення, - скоромовкою промовила я, вискакуючи за подругою в коридор. - Ой, валізу забула!

 Я повернулася в кабінет кастелянші, викликавши усмішку на її обличчі, скоромовкою вибачилася, знову попрощалася і вибігла до Уни, що очікувала мене за дверима.

- Добре, хоч вчасно згадала, - знайшла позитивний момент в моїй забудькуватості русалка, - не доведеться із сьомого поверху повертатися.

Нас, і правда, поселили на сьомому поверсі дев'ятиповерхівки, добре, що шикарний просторий ліфт працював, це для общаги досить рідкісне явище. Але коли я побачила, де ми будемо жити...

Назвати гуртожитком надане нам житло в багатоповерхівці було важкувато. Це, дійсно, були апартаменти, навіть - VIP-апартаменти! Простора кімната, хоч коней об'їжджай, і жодного гострого кута, м'які повороти, арки...  Уздовж однієї стіни - дзеркальна шафа-купе, розрахована на цілий взвод, в куточку - робоче місце, ліжко, правда, односпальне, але все таке ультра-сучасне! Я таку красу в реальному житті навіть не зустрічала. Тільки в каталозі готелів Європи, що випадково потрапив в мої руки, або в телепередачі «Кращі готелі світу». А ці бежеві, що трохи срібляться, стіни! Адже це не шпалери!..  Я провела долонею по рельєфному покриттю, воно здалося м'яким і теплим. А це... «небо»... Я задерла голову вгору, розглядаючи  плавні лінії підвісних стель ніжного бузкового відтінку з точковими світильниками у вигляді зірочок. Це скільки ж за моє навчання та проживання тут було заплачено? Спасибі, татко-ангел! Чи то мамка оплачувала? Чи скидалися?

- Валізу постав!

- А?

Русалка розуміюче дивилась на мене своїми зеленими очима.

- Вражає?

- Не те слово…

- А ти ще у ванну кімнату заглянь, - Уна підійшла до стіни, і невидимі двері самі роз'їхалися, як в наших маркетах, пропускаючи нас до величезної кімнати, від якої у мене взагалі подих перехопило. Ніжно-рожева сантехніка, італійська або ще крутіша, я навіть не знаю. Раковина-тюльпан. Кабінка для душу. І сама ванна у вигляді справжнього круглого басейну, обкладеного різнокольоровими каменями.

Русалка насолодилася моїм подивом і витягла мене назад, до кімнати.

- Ось так круто і будемо жити. І плювати нам на всяких бастардів, які ціни собі не складуть, - сказала вона.