Розділ восьмий

Наступного дня до стійбища прибула велика делегація – ще більша аніж напередодні. Тепер до вчорашніх гостей додалося кілька поважних сколотів, в яких Томіріс пізнала жерців. За наказом Савлія, до стійбища пригнали два десятки овець, коня і молоде лоша. То був калим за майбутню наречену – так укладалася угода заручин.

Для Томіріс усе було ніби у тумані: чоловіки стали у коло, у скіфоси було налито вино, і Скопасіс та Савлій урочисто уклали угоду, за якою між сивобородим дядьком та дівчиною було оголошено про заручини. Скопасіс обіцяв віддати свою доньку Савлію, а останній, у свою чергу, пообіцяв їй свій захист і покровительство до того часу, коли вона стане дорослою. Усі чоловіки, за присутності жерців стали свідками угоди. Вони випили вино, спільно справили бенкет навколо великого казана із вареним козячим м’ясом, після чого гості вирушили геть. Відсьогодні душа та тіло Томіріс майже повністю належали іншому чоловікові. Лише коли дівчина стане дружиною, батько цілком втратить над нею свою владу.

Увесь вечір Томіріс плакала – від образи, ганьби та відчуття зради. Так, вона відчувала себе зрадженою, бо її сьогодні урочисто, при свідках пообіцяли віддати отому старому зморшкуватому сколоту, котрий привіз батькові викуп. Навіть не його молодому гарному сину. Тож тепер вона належить старому царю.

Єдиною втіхою для дівчини став подарунок – молоде лоша, якому було кілька місяців. Це мав бути її особистий кінь, якого, коли він виросте і стане дорослим, Томіріс мала і особисто об’їздити. Коненя виявилося слухняним і одразу прив’язалося до нової господарки, відчуло в ній якусь спорідненість. Воно, ніби собача, постійно ходило услід за дівчиною, супроводжуючи під час випасу худоби та походів по воду. Здавалось, що тварина була такою ж само самотньою, як і дівчина. Томіріс годувала свого молоденького коника, купала його, розчісувала хвіст та гриву, і поводилась з ним ніби з великою іграшкою. Вона назвала його Жвавчиком, через веселу і активну вдачу. Жереб'я викликало у дівчини радість, адже нарешті у неї буде власний кінь гарної породи і вона почуватиметься справжньою вершницею, гасатиме степом, полюватиме на здобич, випасатиме отару. Це вселяло надію і наповнювало душу радістю, позбавляло сумних думок про заміжжя. Навіть образа на батька минула, натомість прийшло розуміння і усвідомлення його справжньої любові до неї. Ні, він не зрадив її, не продав своєї донечки, навпаки, передчуваючи, що йому залишилось вже небагато, завчасно потурбувався про те, щоби вона мала надійний захист. Самому у степу не вижити, потрібна родина, допомога, а найкраще – то жити у гурті, стати членом родини поважного заможного сколота. Так, Скопасіс волів би мати своїм зятем молодого скіфа, щоби з обопільної любові, але він – старий бідний погонич. Кому потрібна його донька, котра не принесе чоловікові належнного посагу? А Савлій заможний, йому немає діла до статків тестя, бо він хоче мати юну і вродливу жінку, котра замінить йому його стару померлу дружину.