Дитя сонця і місяця

ТІНЬ II — Перше втручання

Зв'язок відгукнувся миттєво.

Віктор завмер, не відриваючи погляду від міста. Відчуття було надто чітким, щоб його ігнорувати — тонке, майже невловиме, але яке вже тягнулося до нього, наче натягнута нитка.

Він повільно вдихнув.

Вона.

Нарешті.

Він не рухався ще кілька секунд, ніби перевіряючи, чи не зникне це відчуття. Але воно не зникало. Навпаки — ставало виразнішим, глибшим, мовби відкривалося зсередини.

Олександра.

Ім'я не пролунало вголос, але відгукнулося в ньому надто знайомо.

Віктор заплющив очі.

І одразу відчув більше.

Не просто присутність — мить. Сон. Простір між світами. Те місце, куди вона не мала потрапити сама.

Занадто рано.

Він насупився.

Зв'язок був нестабільним, наче тільки-но формувався, але вже тягнув сильніше, ніж мав би. Це не було частиною плану.

Небезпечно.

Він стиснув пальці, стримуючи імпульс. Якщо він зараз втрутиться — вона побачить занадто багато.

Зв'язок здригнувся. Послабшав. Він розплющив очі.

Пізно.