Глава 10

Глава 10

     Як тільки поєдинок з пекельним драконом завершився Сергій вийшов із свого внутрішнього світу і в земній реальності завалився спати. Його мозок був в черговий раз смертельно вимучений багатогодинними видіннями і без належного відпочинку уже не міг тверезо мислити.

      Коли ж наступного дня він знову повернувся до тіла Елана то пережив певного роду дежавю. Юний монарх коронального замку знову лежав у ліжку-пелюстці в своїй кімнаті. Правда цього разу, поряд, замість десятка дивних персонажів, був один лише Альфред.

     - О вельмишановний пане Елан, я безмежно радий знову бачити Вас живим, - відразу ж висловив свої почуття дворецький, - і не просто живим, а ще й вільним від мітки Пустошителя. Дозвольте Вас привітати з цією великою перемогою.

     - Я дійсно звільнився? - перепитав Елан і відразу ж поглянув на свою грудну клітину.

      Білосніжний обладунок, в який він досі був зодягнутий, розкрив свої бронепластини і продемонстрував, юнаку абсолютно здорову грудну клітину. Ніяких чорних ран на ній більше не залишилось і цей факт викликав величезну радість. Нажаль з іншими частинами тіла все було не так позитивно - багаточисленні травми здобуті в учорашніх пригодах нікуди не зникли і відчутно боліли.

      - Нічого заживе, - явився у розум голос Філософа, - головне що нових зв’язуючих проклять відкинуті на тебе не навісили. Хоча після того, як ти нарешті вибрався із потоку хаосу і став на тропу величі сил світла, вони втратили можливість подібних маніпуляцій.

      - Доброго ранку Філософе,  - у відповідь на спіч світлого привітався Елан, - ти, як завжди безцеремонний і смутно зрозумілий...

      - Ми, як духовні сутності перебуваємо поза простором і часом, і для нас немає ні нових ранків, ні днів, ні ночей, ні початку і ні кінця; для нас переміни можливі виключно у площині плетіння долі.

     - Вельми цікаво, - на мить спробував уявити таке вічносне життя хлопчина, але був тут же перебитий значно банальнішими речами.

      - Елане, я звісно розумію що ти в нас знову став дуже крутим воякою, - вступив до розмови Генерал, - але дозволь дати пораду. Якщо вже вирішив лежати у ліжку в обладунках то підложи під голову танковий снаряд, так буде значно епічніше.

     Хлопчина посміхнувся і звелів своєму броньованому одягу перемінитися на білосніжну мантію. В ній, тіло звісно стало почуватися значно комфортніше і навіть травми стали боліти меньше. Ось тепер можна було починати справжню розмову.

       - Дякую за пораду, все забуваю, який в цьому світі зручний функціонал. Так коли це я вчора звільнився від мітки Пустошителя і чому не помітив її зникнення?

     - В той же момент коли зумів прикликати сили світла, - узявся пояснювати Філософ, - настільки грандіозне пробудження і переродження твоєї особистості, автоматично і миттєво знищило і Пустошителя і все пов’язане з ним. Отож думаю більше тобі не доведеться бачити злісну примару у чорному...

       - Це не може не радувати, задовбав він мене конкретно, - щиро визнав юнак, - тепер би іще розібратися б із темним двійником. Я зроблю все щоб сповна відплатити йому за ту подорож по котлам пекла. Але поясніть будь-ласка чому сяюче воїнство яке явилось мені на поміч, виявилось слабшим за ворогів і нам довелось відступити?

     - Жодна із небесних сутностей світла не прийшла тобі на поміч. Схоже все дуже погано і у наших побратимів немає можливості проводити подібного роду втручання. Вони лиш пролили на тебе трішки енергій, що дозволили твоїй істинній сутності повелителя світла почати своє пробудження...

      - Нічого не розумію, - спантеличено пробурмотів Елан, - як же не прийшли на поміч коли вони мене на руках виносили із підземель?

      - Тебе виносили новонароджені примари цього світу, а ніяк не воїни світла. Поясню детальніше - ти нащупав в собі нить своєї істинної сутності і владою цієї сутності прикликав сили світла на допомогу. Вони у відповідь прислали тобі енергетичну благодать, що наповнила тебе силою, впевненістю і певного роду ейфорією. Всі ці почуття відразу породили появу у твоєму внутрішньому світі нових жителів відколів - тих самих світлих воїнів. Перебуваючи в примарному, нематеріальному стані вони з легкістю можуть переміщуватись навколо, от і явились тобі на поміч до підземель...

      - І більшість цих примарних воїнів я так розумію там і загинули...

      - Примари це не що інше, як згусток енергії певного забарвлення. В бою, а бо в іншій активній діяльності вони витрачають цю енергію і розсіюються. Але я б не сказав що вони гинуть оскільки, в сутності вони ще не стали живими елементами цього світу...

      - Значить по факту я рятував сам себе і ніякі сили світла, на які ми так сподівались, не зволили до мене явитись?

      - Вони дали енергію для створення примар, а отже зробили достатньо аби ти зміг вибратись із пастки демонічних сил. Будьмо вдячні за це, схоже на більше у сил світла поки немає влади. Давай не будемо судити наших побратимів, а ліпше задумаємось, як не втратити той шанс який ми отримали...                               

      - Що ти конкретно маєш на увазі?

      - Конкретно я б не забував про те, що твій демонічний двійник буде продовжувати намагатись чи то тебе вбити чи то поработити. Більше того дуже довго ви разом не можете співіснувати у цьому світі. Це приведе до крайнє негативних і непередбачуваних наслідків. Отож нам чим по скоріше слід продумати детальну стратегію, яким чином відправити твого антипода у небуття.