Глава 9

Глава 9

Поєдинок із собою

          Залишок шляху до головного носія відкинутих пройшов доволі швидко і просто. Зграйка моторошних примар схопивши Елана і його конвоїрів за шкірки, перенесла їх через безодню і поставила перед печероподібним входом у нетра золотої мушлі.

     А у нетрах цієї самої мушлі, вельми очікувано розташовувалась своя тронна зала. По зовнішній формі вона була аналогом тронної зали Коронального замку. Але по вмісту це приміщення радше нагадувало посольство пекла. 

      Його стіни були немов суцільні, затемнені екрани на яких постійно зявлялися жахливі демонічні обличчя, гіганські черепи та пазуристі лапи. Усю підлогу його заплітало поєднання зловіще червоних пентаграм. По під стелею його кружляли багаточислені примари і якісь згустки пітьми. А в його звуковому просторі чулися моторошні скрипи, стони, плач, крик, і безумне реготання.

     Вершиною ж цього дявольского інтерєру, був пєдестал із величезним чорним троном, котрий тримали статуї рабів у кайданах. Ну а воссідав на ньому , не хто інший, як двійник Елана. От тільки на відміну від нашого головного героя цей персонаж був явно куди гіршої вдачі. В його обличчі читалися риси злоби, підості, крайньої високомірності, а впогляді пламеніло призирство до всього світу.

     - Ваша хробача величність все ж доповзла до мого трону, - із єхидною посмішкою промовив ворожий владика, коли солдати підвели Елана до нього, - а боявся що тобі вистачить клепки аби просто померти. Значить переоцінив, хе, хе, хе...

     - Ти це я, - вражено констатував наш хлопчина, не звернувши увагу на провокативну репліку.

     - Кожна дія має протидію. Ти незаконно проник у цей світ, аби отримати знання і сили, яких недостойний. А я прийшов аби знищити тебе, і зайняти трон у Корональному замку, і бо він створений зовсім не для такого хробака,  як ти...  

     - З хробаками, слизнями і восьминогами в глубинах безодні живеш ти і твої піданні,самозванцю, - огризнувся Елан,- і даю слово я зроблю все аби знищити це ваше гніздилище усякої зарази. Причому почну саме зараз із тебе...

     - О ні все якраз навпаки, - зі злобою проричав двійник на троні, - помирати, причому повільно і в страшних муках нині буде виключно ваша хробача величність. Але я дозволю тобі іще кілька хвилин насолодитися залишками свого жалюгідного життя. Потрібно почекати поки зберуться мої піддані, адже ж вони теж хочуть побачити твій кінець.

     Дійсно іще як тільки Елан зайшов до ворожої тронної зали слідом за ним її почали наповнювати десятки темних відкинутих. Це був справжнісінький парад чудовищ усіх форм і розмірів. Але я поки не стану зупинятися на їх детальному описі, відклавши його на пізніше. Натомість зверну увагу на те, що ці монстри приходили групами із собі подібними і рівномірно розподілялися по приміщенню. Причому там де їх групи зупинялися, пентаграми в підлозі приміщення починали світитися і провалювалися униз утворюючи десь трьохметрові ями. У  Елана виникла асоціація, що подібно до того, як звані на бенкет гості розсідаються за столами, так темні відкинуті зараз розташовувалися навколо ям. Цікаво було б іще дізнатися, що застрави подасть їм ворожий владика.

     Але це все насправді другорядні речі. Головним же в даному моменті було те, що для Елана саме зараз прийшла пора діставати із рукава свій головний козир. Себто прикликати на поміч сили світла. Він скоцентрувався на даному бажанні і з усіх сил почав мислинно кричати у всесвітній простір прохання про допомогу. Цю свою мольбу хлопчина уперто продовжував повторювати мабуть з кілька хвилин, але нічого не відбувалося. Ніяка обіцяна підмога не спішила зявлятися поряд, а ось відкинутих уже була повна тронна зала. Паніка від різкої утрати будь-якого контролю над ситуацією, швидко почала сковувати розум хлопчини. А часу на те що справитись з нею уже не залишалось.

     - Ну що ж здається усі в зборі, - обірвав затяну паузу у діалозі, двійник Елана коли його слуги завершили розташовуватись навколо, - можна розпочинати наше свято, - тут він встав і наблизившись до нашого хлопчини дурашливо йому поклонився, - прошу Вас, хробаче високосте, покажіть нам свою бойову майстерність.

      Елан глибоко вдихнув і спробував хочаб на поверхневому рівні узяти себе в руки. Впринципі він у будь-якому випадку готувався до бою, тож знав чим ударити по противнику. Інше питання, що без підтримки світлих сил, цей бій немав сенсу. Хіба лиш завдяки ньому можна було потягнути час в надії що допомога таки зявиться, ну або просто ефектно померти.

       Сподіваючись всеж на перший варіант, хлопчина змахнув мечем Мальнекого дона, витворив образ сяючого орла і направив його у противника.  У нього він вклав квантисенсію усього найкращого із свої суті: рицарський дух зрощений у поєдинках з однолітками, мрії про краще майбутнє і віру в високі ідеали. Це була така собі заготовка, яка мала змусити ворога впевнетись в тому що саме він достойний вести цей світу майбутнє. Але на практиці її сили нажаль виявилось недостатньо: орел в польоті з силою дзьобнув противника та при цьому обламав клюва і розсипався в порох. На чорній мантії двійника Елана залишився лише незначний розрив тканини.

     - Непогано, як для такого нікчеми, - криво усміхнувшись прокоментував той, - ну а тепер дозволь продемонструвати тобі справжню силу.

     Навколо ворожого владики закружляли клуби мороку. Завдяки їх фону противник став виглядати кимось титанічно величним і могутнім. Тіло його почало перероджуватись збільшуючись у розмірах, обростаючи мускулами, кликами і пазурями. На голові двійника зявилася чорна корона інкрустована червоними вогняними каменями. Мерехтіння каменів породило по всій тронній залі появу безлічі живих червнонуватих тіней. В кожній із них можна було побачити відзеркалення ворожого владики.  Десятки, якщо не сотні копій противника оточили нашого хлопчину і усі разом почали  до нього кричати громоголосими голосами, від яких земля під його ногами здавалося задвигтіла.