Глава 5

Глава 5
Тричі розплющені очі.
     Лінивці нашого світу поширили гіпотезу, ніби-то у суботу можна спати хоч до обіду. Але Сергій, навпаки прокидався в цей день дуже рано. І так школа забирала завелику частину життя. Для чого втрачати іще й вихідний? До того ж хлопчина сподівався, що стрімкий початок нового дня дозволить забути про все, що творилося вчора.
     Як же він помилявся, і як безмежно недооцінював маштаб подій, до котрих невільно ввязався. Ні про вдягання, ні про вмивання, ні про сніданок,  роздумувати цього ранку йому не судилося. Уже знайомі голоса світлих знову явилися у свідомость хлопчини, аби продовжити перевертати її з ніг на голову.
     - Елане, Елане чи чуєш ти Елане, - могутніми розкатами пронеслось у голові Сергія. 
      - Знову ви? - від несподіванки хлопчина мало не звалився з ліжка.
      - Це явно не найліпше із ваших земних вітань, - з ноткою докору підмітив Філософ. 
     - Ви надули мене чудодійством наче ту кульку, потім хлопнули і покинули, а тепер чекаєте поклонів "Ваше благородство"?
     - Сліпа твоя сердитість й не розумна, адже не бачить усього плетіння нитей долі, - відпіруетив на свій манер світлий.
     - Маю велике бажання зібрати їх у клубок і зашвирнути в пічку, - знову огризнувся Сергій, - я вас учора кликав мабуть кілька годин, невже було так важко сказати хоч кілька слів?
     - Ми рвались до тебе не жаліючи ні коней, ні гіпердвигуна, ні власної шкури, - явно також подавшись в метафори втрутився Генарал, - але вороже лиходійство запутало усі сліди, і пообрушувало мости крізь безодню. Лише сьогодні попутний вітер зумів пригнати нашого галеона до твого причалу. Отож замість базікання берімось ліпше за мечі, і йдемо, покараєм винуватих...
     - Не меч наша з броя, а істина світоносна, - знову взяв слово Філософ, - згадай і осмисли о Елане, що трапилось із тобою перед тим, як ми утратили всякий контакт? 
     - Та там і згадувати особливо нема чого, - понуро відмахнувся хлопчина, - із одним таким собі, любителем всяких "мосье" і "сеньор" ми йшли якимось темнуватим тунелем. А коли він завершився, і я тільки но ступив на поріг нової локації, здаєься тронної зали, то тут же усе обірвалось. Налетіло невідоме кошмарище, безликий чорний плащ, що ударив по мені потоком чорноти і відправив вивчати глубини спустошення...
     - Я б за таку низменну підлість, цього "Пустошителя" самого б скормив якійсь чорній дирі, - розмахався погрозами Генерал, - в минулі часи я зараз же, не те що солдатам, а навіть своєму чоботарю видав би контракт на голову негідника...
     - Який іще контракт на голову, коли у нього немає голови?- посміхнувся Сергій, - ліпше вже контракт на шматок чорної ганчірки...
      - Ваша розмова починає котитися в сторону смітника, - відмітив Філософ, - хоча в темі ганчірок є і дещо від істини. Елане, будь-ласкавий задуматись чи був плащ того Пустошителя чітко матеріальним, чи скоріше примарним?
     - Я якось немав можливості особливо роздивлятись, знаєте; до того ж його безликість збиває з толку... Хм хоча, напевно так, здається і плащ був примарний...
     - Шкода, що опора цього знання так хитка. Сутності світу, з якого тебе викинув ворог, убивають тільки коли дозріють до повноцінної матеріальності. А всякі там привиди лише ранять...
     - Мені здається вельмишановний Філософ, нить ваших роздумів для мене занадто тонка, - не без сарказму відмітив хлопчина.
     - Цей словоблуд, не відаючий чітких військових термінів, намається сформувати опорну точку нашого контрнаступу, - знову взяв слово Генерал, - якщо Пустошетель примара, то він тебе, Елане, не убив, а лише поранив. Скоріше всього навів якесь прокляття чи дурман, що паралізує розум. Подібні щурі нінащо окрім підлих диверсій нездатні, а затріщина доброго кулака швидко напоумлює їх забратися назад у свою нору. Отож сміливо заряджай бронебійно-ядерну, і додай літаючому халату кілька дир.
     - Посеред мороку та тіней глубини свого єстества знайди, потоки сил духовних відроди,- додав "розяснень" ситуації Філософ, - і нехай віра в перемогу осяє тобі путь на вихід із ворожого капкану...
     Уже вдруге (із двох раз) від розмов світлих у Сергія починала дурманитись голова. Здається аби повноцінно їх розуміти необхідно було здобути професорську ступінь по внеземним контактам. Поки що ж хлопчина міг розраховувати лише на свою простоту душевну; а тому поспішив реалізувати отримані поради абсолютно буквально.
     Не чекаючи поки помічники запутають усе іще більше Елан спробував опинитися у тронній залі із Пустошителем. В котре зовсім безрезультатно. Тоді він став згадувати по кількох фільмах, як виглядає ядерна ракета з червоним чемоданчиком. Сформувавши чіткий образ відразу натиснув на кнопку. Смертоносна болванка понеслась у безпросвітний горизонт розшукувати противника. Секунда, дві, три і бомба із страшним грохотом перетворилась на величезний вогняний гриб. Ударна хвиля встряхнула усю свідомість хлопчини й неначе скинула з неї якусь чорну покрову.   
     Перед мисленим взором постали розрізненні клуби туману. А серед них літав Пустошитель. Здається ядерна сила ніяк не нашкодила ненависному страховиську і тим паче не навчила його гостинності. Примара підняла свої пустотілі рукава і направила їх на Елана. Та цього разу останній не став чекати погибелі й спробував відскочити кудись в сторону. 
     А в стороні раптом розверзлось провалля. Пролетівши мабуть з кілька метрів хлочина, на щастя, зумів ухватитися за якийсь канат. Тут же стало ясно, що до нього повернулася тілесна форма; а от тронної зали із Альфредом не було і в помині.
     Натомість Елан здається потрапив у один із найжахливіших своїх кошмарів. Він, похитуючись, завис на прямовисній скелі під якою небуло абсолютно нічого. Бездонне чорне провалля дивилось на нашого героя неначе глазниця самої смерті. Руки його, що тримались, як виявилось, не за канат, а за дивну деревенисту ліану, звело судомою. Хлопчина гаряче почав прикидувати, як би піднятись наверх, коли раптом усе навколо почало двигтіти.
     Раптовий землетрус здається намірився скинути його в провал, і бо ніяк не хотів зупинятись, а тільки зростав у силі.  Із скелястої стіни, по обидва боки від Елана, почали відриватись величезні уламки. Але попри логічні закони гравітації, вони чомусь не падали, а рухались геть хаотично. То вверх підлетять, то вправо, то в ліво, то знов до стіни, а то і взагалі якось скрутяться.
     Дивний феномен доволі швидко прояснився, аби остаточно усе затьмити. Хлопчина помітив, що кожен із уламків-акробатів мав однакову продовгувату форму. Вони нагадували величезні щупальця осминогів; хоча яких там осминогів, справжнісіньких кракенів. Ну а де є щупальця, там звісно мала бути і тушка монстра. Приглядівшись, Елан помітив як нижче, в темряві безодні, вяло пошевелюється частина скелі розміром мало не в сотню метрів.
     Важко навіть уявити, що за супротив можливий в відношенні до подібних титанів. Отож, нашому герою залишалось лише чим пошвидше лізти наверх. Це було звісно те іще завдання. Страх перед падінням сковував рухи, а двигтіння, що спричиняв кракен унизу виривало ліану із рук. Добре хоч якась невідома рослина заплела майже усю поверхню скелі переплетінням безлічі своїх коренів. Хлопчина опирався на них ногами значно зменшуючи навантаження від підьому. 
     Коли ж він уже майже вибрався із провалля, явилась нова біда. Пустошитель увесь цей час, як виявилось, зовсім не дрімав. Примара кружляла по небу з шаленою швидкістю, невідомим чином утворюючи воронку величезного, перевернутого смерча. Той же, подібно до рукавів свого хазяїна, узявся засмоктувати навколишні предмети. Зважаючи на маштаб дійства, Елан звичайно також потрапив під роздачу. Хлопчину наче б то схопили за шиворот і щосили потягнули доверху. Він намагався пручатись, але куди там. Ліану відірвало від скелі, а більше схопитись в повітрі не було за що.
     Уже за кілька секунд польту Елан міг би підгодувати мясцем творіння противника. Але нащастя попри шаленість подій розум хлопчини зумів уникнути цієї малоприємної участі. З висоти пащі смерчу він помітив у низу камяний острівець із розсипю древніх руїн. Найбільше із них виділялась повалена червона арка, у формі підкови. Окрім згадки про коней, вона також несла в собі образ певного різновиду магнітів. І саме до нього наш мученик відчайдушно потягнувся усією силою своєї фантазії і волі до спасіння.
     Як і у випадку з ядерною бомбою, реальність покорилася неможливому. Арка дещо розвернулась і почала відтягувати Елана від смерчу. Відчуття коли тебе розривають дві протилежні сили звісно були не із приємних, але результат того коштував. Уже за хвилину наш герой нарешті оперся ногами на тверду землю і міг оглянутись по сторонам.
     І так навколо розкинулось доволі рівне камяне плато, розщеплене бездонними розломами на кілька десятків окремих острівців. Кожен із них був повністю заплетений дивними деревинистими ліанами; і на кожному із них можна було побачити розвалини якихось будівель. Більше, власне, сказати нічого. Пейзаж абсолютно спустошений, неживий і похмурий. А єдине дійство на ньому - все той же смерч Пустошителя, що нині закрив собою усі небеса. 
     Елан не міг ні на крок відійти від полюсів магніту інакше знову починав злітати вверх. Це крайнє дратувало. Більше того, хлопець боявся, що вороже творіння, нажершись шматків породи, почне стріляти пітьмою. Минулого разу, у тронній залі, Пустошитель учинив саме так. А значить, поки не пізно слід було  чим пошвидше рятувати ситуацію.
     Але як же здолати настільки могутню стихію? Як варіант можна було б спробувати викликати іще один смерч, або навіть справжнісіньку чорну диру. От тільки тоді, нашого страдальця, почало б дьоргати уже в три різні сторони. Хлопчині ж цього дуже не хотілося, а тому він мусив знайти дещо інший варіант. 
     Сконцентрувавшись на сусідньому через провал острівцеві Елан утворив у ньому невеликий розлом. Із нього почав вириватися стовп газу, що тут же спалахнув і наче караючий меч наскрізь пройняв ворожого пилососа. Той відразу же якось скрючився і почав слабнути, але здаватися всеодно не поспішав. 
     Пустошитель перенаправив сили свого смерча, змусивши його закидувати газову розчелену камяними уламками. Більшість із них вогонь спопеляв іще на підльоті, але особливо масивні усе ж перебивали його на певний час. Явної переваги небуло ні в одної ні в іншої сторони, отож дійство мусило продовжити набирати оберти. 
     Нажаль випередити ворога з новому ході у Елана вкотре не вийшло. Тільки но він відліпився від магніту земля під ногами страшно задвигтіла. Хлопчина повалився додолу, й почув зовсім поряд оглушаючий скрежіт. Такі дивні звуки ніби сотня пилок дерла по каменю. Причому вони постійно повторювались і наростали; а долинали з того ж провалу де наш страждалець нещодавно гостював.
     Вилетівши звідти без всяких реверансів, Елан явно порушив якісь норми етикету. Житель чорної безодні крайнє образився і вирішив наздогнати свого гостя. І поки останній іще толком нічого не зрозумів його гнів уже заніс доверху удар караючого батога.
     Жахлива згадка про титанічного кракена, явилась нашому хлопчині паралельно із тим, як у метрі від нього гепнулось величезне щупальце. На вигляд воно було наче товстенна колода баобаба, кілька десятків метрів завдовжки. Також на відміну від осьминогової, ця кінцівка покривалась чорною лускою; а на місці присосок мала ряди величезних кликів. Причому клики не прості, а зазубрені і закручені немов гарпуни. Кошмарна інженерія для руйнування. Монстр явно з їх допомогою перебирався по прямовисним скелям, і міг при бажанні розтрощити усе що завгодно.
     Першим імпульсом Елана при вигляді всього описаного було звичайно бажання тікати. Він власне і побіг в сторону куди очі бачили. Але біда у тому,що щупальця кракенів по одинці не повзають. Не встиг хлопчина й дюжину метрів пробігти, як знову закригтіло, свиснуло, задвигтіло. А далі зі страшним ударом дорогу йому перегородила уже друга кінцівка монстра з безодні.   
     Рухатись в вузькому заданому секторі, очікуючи що тебе наздожене і придавить контрольне третє щупальце Елан не став. Натомість зібравшись із духом, він вирішив перелізти через цей рухомий частокол. Величезні клики із лускою, попри свою страхітливість були вельми зручними для підьому. Але разом з тим гірські хребти осьминожини зовсім не мирна камяна порода.
     Спочатку нашому хлопчині щастило. Поки він ліз з права і ліва почався цілий щупальцепад. Не меньше шести нових кінцівок рухнули на камяний острівець. Передбачення цілком справдилось - якби він зараз бігав по землі однозначно був би розчавлений. А от далі біда прийшла зовсім іншої сорони. Хлопчина дібрався вершини свого зубастого хребта і уже збирався злазити, коли раптом той одним ривком злетів угору.
     Хоча наш герой і зачипився при цьому за якийсь клик, утриматись йому всодно не вдалося. І ось уже вдруге за цю коротку історію він гепнувся з кілька метрової висоти об камяну поверхню.        
     Тим часом підземний восьминіг, розмістивши на поверхні острівця усі щупальця, зрештою, ривком підтягнув до них і свій тулуб. Як виявилось вигляд його ніяк не нагадував образів із всеможливих міфологій про кракенів. Ані саблезубої пащеки, ані багаточислених очей, ані  величезного мозку на потилиці.
     У монстра взагалі не було голови із обличчям. Щупальця тащили за собою якусь дивну скелеподібну мушлю титанічних розмірів. У мушлі розташовувались кілька печероподібних отворів. І певно, могло здаватися, що основна сутність кракена ховається всередині них, подібно до черепахи. Але це було зовсім не так.
     Коли мушля остаточно вмостилися на краю камяного відколу, із її печер хлинули цілі десятки людиноподібних монстрів. В першому ешалоні ішли многочислені копії Пустошителя. За ними кремезні чоловяги у чорних масках палачів і з величезними топорами. Далі якісь маленькі дівчата примарно-блідні і з петлями вісельників на шиях. А іще далі скрючені потвоні старці і навіть два великих літаючих чорних ока.
     Побачивши цей дисант Елан впав в повний ступор. Ситуація змінювалась настільки швидко і жахливо, що він не був здатний на жоден адикватний супротив. Всього якихось десяток секунд і вороже воїнство розкрамсає нашого героя на шматочки. Довелося знову кинутись утікати, але от питання куди? Вибір власне був невеликий. На весь камяний острівець стояла тільки одна достатньо кремезна і ще не зовсім розвалена будова. Серед її стін однозначно мало б знайтись вузьке місце, підходяще для бою з багаточисленним противником.
     Не завадило б іще до цього бою знайти якусь зброю. Але Елана настільки скувала паніка, що при всіх можливостях він не міг тепер додуматись навіть до звичайнісінького меча. Хоча, у нинішній ситуацій одним мечем явно було не спастись. Коли хлопчина добіг до намічених руїн, виявилось що помочі від них не дочекатися. 
     Не було там жодного укриття. Будова яляла собою величезну залу, в середині якої знаходились лише розкидані камені а також один старезний величавий трон. Доречі вельми знайомий трон. Та це ж точно те саме місце де Елана прибив Пустошитель! Причому історія явно повторювалась: вороги наздоганяли і над хлопчиною уже пролетіло кілька згустків з пітьмою. 
      Вкінець нічого не розуміючи, неначе звір загнаний у клітку, Елан перейшов у режим якогось відчайдушного безумства. Неначе пафосний герой, що перед смертю закурює сигару, він усівся за той трон  і став байдуже спостерігати за наближенням противника. 
     Останніх такий хід явно спантеличив. Монстри на кілька секунд завмерли на протилежній стороні зали. І це стало їх роковою помилкою. Відчувши на мить вієння сили і влади, хлопчина нарешті отямився від жаху та паніки. Сам нинішній момент підсказав йому чим відповісти ворожій напасті. Рішум командним голосом Елан викрикнув "Варта!".
     Тут же з-за трону почали зявлятися шеренги з воїнами, закутими в блискучі обладунки. Ощетинившись списами і щитами вони ринулись лавиною на противників і умить змели їх наче ігрошкові ляльки. А далі усе навколо раптом засяяло і картинка перед очима хлопчини зникла.