Глава 4

 Глава 4
     Опинившись удома Сергій відразу ж закрив за собою двері на всі замки і клямки,  а також позавішував шторами вікна. Але в намаганні відсторонитися від кошмарів, що гналися за ним із зовнішнього світу, він зовсім не помітив, як потрапив у нову біду цього разу повязану із дорослими.
     Коли батьки Сергія побачили в якому вигляді той повернувся додому вони були слабо кажучи шоковані. Все обличчя усіяне дрібними порізами наче його відшмагали; з мокриг ніг крапає вода і якесь болото, одяг в багатьох місцях порваний, в очах стоїть  безумство, в руках стискає сокиру, та ще смирдить якоюсь тухлою рибою. Перше їх питання було чи він нікого не вбив, а наступне чи за ним не гоняться місцеві з вилами і факелами. Коли ж Сергій заперечив обидва із цих припущень, батьки нарешті дали волю своїм почуттям і голосовим звязкам. 
     Які тільки погрози, прокляття і істеричні звинувачення не посипались на нашого попаданьця. Дорослі просто оскаженіли. Не пройшло іще й кількох тижнів, як вони переживали сварки із сусідами через ту Надярну цитадель; не пройшло й тижня, як вони  виставили цілий ряд сурових заборон на безумствувавння своїх дітей і ось усе знову повторювалось. Короче потрапив хлопчина зі своїми пригодами в добрячу мозгодробилку і мусив терпіти наслідки.
     Коли ж батьки нарешті стомилися виголошувати громогласні промови, вони відправили Сергія митися й приводити себе в порядок. Але розслаблятись той не поспішав, оскільки передчував, що однією терадою дорослі ніяк не обмежаться. 
     Так воно і сталося. Десь через годинну, після миття і вечері, хлочину усадили в родинне коло і почали навчати розуму. Центральною ідеєю цієї бесіди було твердження, що йому давно пора дорослішати, обирати професію і майбутній колледж. У сприйнятті пересічної людини цілком правильний месинж, але тільки не для світобачення і нинішнього стану Сергія.
     З самого народження він крайнє  недолюблював, як школу так і всю систему освіти. Своє відвідуння занять хлопчина сриймав, за примусову каторгу, що висмоктує з нього життя. Його крайнє печалили ті перетворення, які спричиняла наука дорослих у більшісті школярів.  Однолітки просто на очах забували істинних самих себе, усю свою дитячу простодушність і починали міряти світ грошима і карєрною славою. Для них він перетворювався на плацдарм для жорстокої конкуренції за місце під сонцем, і тільки одне залишалось важливим - забратися вище ніж інші.
     Сергій дав собі обіцянку, що нізащо недозволить дорослим перепрошити свій мозок подібним же чином. Усі ці розмови про те, яка із професій ліпша, чи то в застінках завода, чи в офісі, чи в строю силових служб чи ще де деінде не викликали в нього жодного позитивного оклику. Він не бажав бути гвинтиком у будь-якій із систем, що просто відслужить своє і зникне навіки. Він бажав вдихнути в життя зовсім іншого сенсу, і саме тому зайнявся створенням ордену древніх, і відродженням духу лицарства. 
     І хоча орден і зазнав знищення, в душі Сергій не залишав своїх бунтарських надій. Певно саме тому він і зміг встановити звязок із світлими голосами. Попри те, що ті кудись зникли, всеодно після їх откровень, усі нинішні провоповіді батьків звучали наче наукові роздуми неардельців і він абсолюно не бажав їх слухати.
     Ця примусова розмова надзвичайно дратувала хлопчину, і навіть значно більше ніж дратувала. За сьогоднійшній день він пережив занадто багато емоцій і розкачав свою психіку до якоогось неадекватного стану.  Він почувався наче дикий звір якого зі всіх сторін оточили загоничі, і волів би оскаженіло заричати, аби їх усіх розігнати. Хвилі донині невідомої, безумної ненависті колошматили його зсередини, і він ледве знаходив сили аби їх стримувати. Тіло почали дьоргати легкі судоми, голову замутило неначе під час лихоманки, хлопчина почав наближаться до грані якогось страшного приступа.    
      І його певно б так і накрило, та тут раптом в сусідній кімнаті задзвенів телефон. Спочатку матір, а потім і батько поспішили нарозмову з давнім приятелем. Сергій же не гаючи часу стрілою помчав у свою кімнату. Швидко причинив двері, вимкнув світло, заліз під одіяло, і прикинувся сплячим в надії що його таки залишать у спокої. 
***
     Ну по крайній мірі наступні десять хвилин його таки дійсно не турбували. І дещо полежавши, хлопчина вирішив знову пошукати зв’язку із світлими. Нажаль, як і попередні рази спроба не увінчалася успіхом. Пустотна темрява не бажала покидати глубини свідомості. Та й смутний настрій не дуже допомагав справі.
     Треба було якось зігнати цю печаль навіяну сьогоднішнім днем і батьками. І Сергій знав один підходящий засіб. Перед сном він завжди любив дещо помріяти. Представити щось чарівне, заховавши душу в спокійну гавань. Звичайно це не теж саме, що перебувати у іншому світі і розмовляти з Альфредом. Але,зрештою, хоч би якась відрада.
     Хлопчина прикрив очі й поринув в простори своєї фантазії. Туга на серці обернулась у хмари і випустила рясний дощ. Усе навколо буквально утопало в воді, наче злива не зупинялася місяцями. Трави змішались з болотом, дерева якось почорніли. В додачу дув лютий вітер, та й наближався уже пізній вечір.
     А Сергій все одно кудись брів крізь негоду, кутаючись у прохолодну куртку. Перед ним простягалася пересічно сіра вулиця в оточенні величезних парканів. І ніде не було жодного ліхтаря, тільки темні силуети будинків. Вони хмуро споглядали на хлопця із якимось презирством. Нині здавалось його проганяв увесь світ, з побажаннями тільки найгіршого.
     Певний час не відбувалося нічого значущого. Наш путник просто просувався вперед, потупивши погляд у землю. Але раптом у цей тужливий кадр, потрапило дещо незвичне. Край шляху хтось лежав, схоже якась людина!
     Забувшись у благородному пориві, Сергій поспішно підбіг ближче. Відкинувши пасма каштанового волосся хлопець угледів бездиханне обличчя прекрасної дівчини. Але ні, ні вона була ще жива і дихала, хоча й ледь-ледь помітно. Холодний вітер витягнув майже все тепло її тіла; дощ промочив плаття. І все таки сердечко нещасної тихесенько билося, а значить і залишалась надія. Хоча хтозна, як довго… Ні, ні, нізащо вона не має померти. Хлопчина  накинув на дівча свою куртку й узяв її на руки.
     Дещо обтяжений ношею, він похитуючись подався далі. Здається десь в цій місцевості знаходився старий сарай, що міг би укрити їх від негоди. Так десь зовсім поряд, певно он там, за рогом.
     Проскочив поміж розбитих штахетин, потім ногою відкрив похилені двері. Усе тихо: собаки не загавкали, із сусіднього будинку ніхто не вийшов. Тепер варто було якось по-ліпше прилаштувати бездиханну красуню, аби вона могла спокійно спочити. 
     Біля стіни лежало ціле звалище старого одягу. Звісно не пухові матраци, але нічого ліпшого все одно не знайдеш. Сформувавши із різного шмаття невеличке ложе, Сергій бережливо уклав до нього дівчину. Потім почав накривати її куфайками, і іще довго усе поправляв, аби було тепліше. Закутав звідусіль немов немовля. Тільки б нещасна зігрілась, тільки б її сердечко забилося швидше.
     По даху тихо барабанив дощ. І його монотонна мелодія, почала насувати на очі дрімоту. Отож знайшовши іще кілька шматин, Сергій вирішив і собі прилягти відпочити. Розташувавшись на землі, він ліг на бік і мимохідь замилувався дівчатком. Крізь сутінки можна було бачити лише обриси її обличчя. Але все одно, навіть ці обриси, до чого ж вони милі й тендітні. І до чого ж узагалі прекрасно просто бути поряд із дівчинкою. Навіть якщо мова іде тільки про мрію. 
     А далі прийшов сон, справжній сон. Спочатку навіть доволі міцний, хоча, нажаль і не дуже довгий. Бажаючи продовження “дискусій”, хтось із батьків поривисто ввірвався в кімнату Сергія. Хлопчина звісно прокинувся, але поспішно вдав ніби досі дрімає. Хвилину провагавшись, із промовляннями “Ну добре, добре, я тобі посплю…”, постать зрештою вийшла. 
      Що ж довелось Сергію повторювати своє засинання спочатку. І знову його прихистком стала фантазія. Хлопчина повернувся до сараю і з радістю помітив, що дівчатко уже при тямі. Якийсь час вона просто тривожно дивилась на нього, а потім заговорила мелодійним, тонесеньким голосом.
     - Де я? – з ледь-помітним тремтінням запитала красуня.
     - Ти лежала без свідомості край дороги, тож я переніс тебе сюди, аби сховати від негоди…
     - Хм, вельми вдячна вам за турботу, - дещо збентежено відповіла незнайомка, і помовчавши, сумно додала, - хоча не знаю чи варто було… ех…. все одно мене вигнали з дому…
      - Мене також, - приречено кивнув Сергій.
     Після цього знову запанувала невелика мовчанка. В якийсь момент хлопець перехопив погляд попутниці по нещастю і аж здригнувся. Не можна і передати скільки горя й печалі вона пережила. Бідненька, до чого ж жорстокі дорослі. Ладно він шибеник, але вигнати таке янголятко.
     - Я уже декілька днів блукаю під дощем, - продовжила розповідь дівчина, - і… і мені немає куди іти. Повсюди холод, якісь розбійники і взагалі… я… я так втомилась що… мабуть дарма ти повернув мене до життя, попереду все одно загибель і..і.., - нещасна закрила обличчя руками і перервалась, почавши болісно схлипувати.
      Сергій спочатку дещо заціпенів в спантеличенні, не знаючи ні що робити, ні що сказати. Але добре хоч почуття, виявились сильнішими за вічно безладне мудрування, і зрештою зуміли підштовхнути його до правильної реакції.
     Хлопчина наблизився до дівчатка і з ласкавою ніжністю пригорнув нещасну до себе. Вільною рукою він почав гладити її по волоссю, а вустами, від самого серця, шепотів різноманітні слова утіхи. В пориві співчуття, запевняв маленьку, що вона найпрекрасніше створіння на світі, що добрі сили обов’язково убережуть, що все ще поправиться, і в майбутньому доля приготувала їй безліч радостей. Адже, коли щастя довго немає, значить воно дуже велике і іде маленькими кроками. 
     Ці милостиві слова змусили зрештою дівчатко кілька раз посміхнутися. А коли хлопчина іще й поколисав її, немов немовля, нещасна остаточно затихла і почала поринати в дрімоту. Потім вони довго просто лежали мовчки в обіймах, насолоджуючись тим теплом, яке линуло радше не від тіл, а від поєднання двох чистих душ. Особливим теплом, у затишку якого, обоє навіть не помічали, що вони досі мокрі й холодні. Їм було безмежно добре разом; і під враженням своїх почуттів, Сергій подумав, що для нього певно ці кілька уявних хвилин значно ліпші за усе реальне і довге життя…
     Знов стало чутно, як по стелі монотонно барабанить дощ. І знову, так само, як і попереднього разу, його умиротворююча мелодія зрештою направила нашого хлопчину до справжнього сну, тепер і взагалі просто блаженно солодкого.
     Дана історія із суцільної мрійливості була звісно дуже милою. От тільки життя влаштоване так, що за всякі допінгові насолоди згодом доводиться розплачуватись скорботами. За свої багаточисленні рожеві фантазії Сергій мав бути поглинутий жахливою чорнотою. То ще в далекому майбутньому, хоча воно і зараз уже посилало до нього посланців-умертвителів.
     Мрії Сергія були наче кров, що лється із рани. Кров потрібна і важлива річ, але їй немає чого робити літаючи у повітрі. Так і його бажання що героїчні, що любовні мали бути зайняті якоюсь реалізацію. Але в реальних діях хлопчині чомусь не щастило: історія з орденом завершилась крахом, а відносини з дівчатами у нього геть не складалися. У результаті Сергій шукав відради в фантазіях, хоча і прекрасно розумів, що самого себе не обманеш. Ось зараз він солодко заснув в уявний обіймах, уявно  врятованої дівчини, а уже завтра його наздожене подвійна гіркота самотності.  
     Але що біль порізаної плоті, що біль нещасної душі це ще далеко не найгірше що може трапитись. Куди  гірше, коли у відкритій болючій рані починають заводитись паразити. Сергій уже встиг підхопити таких. Не так давно до його любовних мрій почало домішуватись дещо геть протилежне. Якесь порочне, потворне викревлення його чистих почуттів, що вело до крайнє огидних речей. Це зло доволі швидко навчилось паралізувати волю хлопчини, і узялось ростити у темному закутку його душі жахливого монстра. Той харчувався мерзотою та чужими стражданнями і апетити його прокидалися у найбільш непідходящі моменти.
      Ось і зараз монстр зажадав підкріпитись, не пожалівши ані солодко сну хлопчини, а ні його милих мрій, а ні любовного тепла на душі. Неприродній доторк демонічних сил розбудив нещасного посеред ночі, і позбавили його можливості швидко заснути. Поки Сергій даремно вертівся ліжку намагаючись знову заснути, у його свідомість почали лізти різноманітні збочені картини. Він їх відкидав, але ті були занадто вперті, і зрештою таки зламали супротив. 
      Сили порочної похоті втащили хлопчину до його недавньої мрії, тільки тепер вони переродили її на свій лад.   
     До сараю де дрімали наш хлопець і нещасна дівчинка увірвались дві постаті. Першою була якась жахлива, вульгарна лялька. Відверто одягнена і чомусь дуже брудна. Вона наче довго валялась в якійсь мерзоті і наскрізь просякла нею. Від того шкіра на її тілі почала місцями гноїтися і покриватись бородавками. Обличчя цієї псевдо-жінки, абсолютно утратило людський образ; воно нагадувало вирізблену карикатурну маску якогось дурнуватого демонічного клоуна. А  в очах її  горів вогонь дикої похіті. Не нормальний то був погляд, а безумний, ніби в тварини скаженої.
     Подібний образ мав і другий візетер, правда із значно більшою часткою грубої сили. Супутником вульгарної ляльки був чи то якийсь примат-горила чи то неарделтанець. Величезне, дебеле створіння на кшталт печерних людей із теорії Дарвіна. Примітивна, необуздана, напівзвіряча сутність, поєднувалась у ньому з демонічною жагою насильства, що так і рвалась із його потворного обличчя. 
     Коли цей загрозливий і огидний дует наблизився ближче, Вульгарна лялька вийшла вперед і розширивши свою зловісну посмішку, почала іще більш зловісну розмову, заради просто пекельних наслідків.
    - Ну і як ти бажаєш розважитись із цією дівкою? – удавано милим голосом звернуласьвона до хлопця, кивнувши убік нещасної дівчинки.
     Сповнившись люттю Сергій миттю скочив на ноги, і вихопив з землі якусь ломаку. Вправно занісши її вбік, хлопець пригрозив обом гостям могучим ударом. Але порочна дама у відповідь лише єхидно розсміялася. 
     - Ти хочеш мене покалічити? – з театральним здивуванням запитала вона, - Але я всього лиш прийшла аби виконати твою волю. Ну хіба не варто змусити цю дівку трохи помучитись, - злобно вишкірилась негідниця і знову кивнула в бік дівчатка, що перелякано зжалося у стіни.
     - Ні! – тільки й випалив люто Сергій.
     - А ха-ха-хе-хе, який завзятий хлопчина,  - зареготала противниця, - до чого нам душеві обмани дружок? Думаєш я не бачу твоїх бажань? Думаєш не знаю, що ти хочеш її молодої плоті? О, які б тільки брудні пустощі...
     - Ні, ні, ні, це не правда! Замовкни, замовкни, замовкни, - з усіх легень заволав Сергій, але слова чомусь зазвучали занадто слабко.
     - Е ні.. хехе… я знаю ти хочеш почути мене і хочеш оволодіти нею… так темне бажання все розростається. Ну чого ж тут боятися? Вона лиш твоя фантазія. Можеш робити, що забажаєш і ніхто ніколи не дізнаєтеся… Давай, давай, якби ця дівка не брикалась вона теж цього хоче… У душі всі ви люди однаково темні… давай, візьми…
     - Ні, ні, благаю не треба, - упавши на коліна почав уже умовляти хлопчина, - прошу…мені огидно… я не такий…
     - О, такий такий… хехехе… хіба не ти нас позвав? Чуєш дівка це він нас позвав… Так спочатку заманив тебе сюди, а потім позвав… І знаєш пора нам виконати замовлені утіхи, - порочна лялька розвернулась й кивнула горило-подібному компаньйону, - давай, пора нам вдихнути в цю кімнатку трішки вогняної пристрасті... 
     Наступної ж миті злощасна парочка накинулась на нещасну дівчинку. Сергій не міг їй нічим допомогти, оскільки його руки і ноги зв’язали пута якогось невидимого безсилля. Всі спроби звільнитися були марними: хлопчина далеко не перший раз програвав подібні поєдинки із самим собою, а тому утратив істинну волю і віру у перемогу. 
     Вороги відчували його слабкість, а тому “розважались” на повну. Вони намагались якомога сильніше принизити, те породження ніжності і любові, що було так дорого серцю Сергія. Бідну дівчинку страшно мучили та били, над нею знущались, примушуючи до мерзенних речей, а її білосніжний одяг розривали на шмаття… Я не буду передавати всього цього кошмару, достатнього горя з того, що його пережив наш хлопчина. Він намагався не дивитись, але все одно знав про основний вміст жахливого дійства. А значить і прийняв у душу мерзенність, заради якої і явились Вульгарна Лялька з Неарделтанцем. 
     Коли диявольська парочка вирішила, що цю їх, диявольську місію виконано в достатній мірі, вони просто із хохотом пішли. Замордована і страшно брудна  дівчинка, залишилась лежати біля тієї ж стіни, ридаючи іще більш болісно ніж спочатку. Сергій, з якого спали пута безсилля, хотів підійти, але… Але при першому ж його кроці ж кроці нещасна красуня, відразу забилася у куток і почала верещати від жаху. Серед безлічі слів її криків, постійно проминав один і той же посил: “забирайся геть, негіднику”…
     Хлопчина знову закаменів на місці, але цього разу по своїй волі. В руці зявився ніж, і він різким взмахом всадив в його в свою грудну клітину. Картинка розсипалась.
     І ось Сергій знову опинився у своєму реальному ліжку, в абсолютній самотності. Душу його роздирало від болю, немислиму силу якого не передати одними словами. Від огиди до пережитого і до самого себе, у хлопчини виникало таке відчуття ніби він також був облитий чимось мерзенним, як і ті демонічні візетери. До горла буквально підступала тошнота; а серце зжималось немов би дійсно пойняте клинком, та ще й не одним.
     Засипати у третій раз цієї ночі нещасному предстояло дуже довго і у стражданнях...