Глава 3
Усе сталося занадто швидко аби можна було хоч щось зрозуміти. Удар пітьми з рукавів злощасного привида у мить обірвав звязок юнака із тільки-но відкритим ним світом. Його свідомість наповнилась безликою пустотою в омуті якої не можливо було знайти абсолютно нічого.
Звичайно відразу ж Сергій не здався і певний час намагався віднайти нову ниточку, котра б повернула його назад. Він взивав за допомогою до Альфреда, Філософа чи хоч би кого іншого. Занурювався у глибини себе, чіплявся за примарні тіні, уперто прокручував недавні картини видіння. Але нажаль результату жодного – усе побачене ним надзвичайне розчинилось наче міраж. А залишилась тільки піщана буря, від котрої вже розболілася голова.
Ситуація виглядала наче крайнє злий жарт. Як же можна утратити світ своєї ж фантазії? І невже за початком міг відразу слідувати кінець? Невже той привид його вбив і на тому усе завершилось? Тепер і підказати нікому, голоса не відзивались. Що ж, юнаку залишалось хіба клювати себе вирієм хмурих здогадок. Ну і нести на плечах важкі почуття, ніби тільки-но відмінили Новий рік.
На щастя доволі скоро Сергія зустрів його дім. Армада отруйних роздумів була змушена залишитись за порогом. Далі простягалися володіння зовсім іншої метушні. Поки юнак зі всіма привітався, переодягнувся, поїв, та відволікся іще на десяток дрібниць, розум мимохідь перемкнувся.
Деякі протоколи вельми доречно нагадали, що сьогодні п’ятниця. День крайнє шанований у всіх невільників, накшталт школярів. Ненаситні вовки з щоденника не витимуть аж до післязавтра. Отож можна сміливо зітхнути з полегшенням і влаштувати собі маленьке свято.
У Сергія і його братів, цей вечір, зазвичай, починався з серйозного військового тренування; ну а завершувався в сипучих просторах комп’ютерних ігор. Але після падіння ордену цей класичний сценарій якось не складався. Бої на палицях були суворо заборонені, компютер забрали у якості покарання. Отож аби не провести пятничний вечір в полоні похмурих думок, необхідно було придумати собі якийсь новий план розваг.
Власне Сергій його уже придумав іще кілька днів тому. Була у нього колись мрія - створити при ордені древніх невеликий флот. Ну або хоча б один флагманський корабль. За кілька сотень метрів від Надярної цитаделі протікала велика річка, тож в виникненні цієї ідеї немає нічого дивного. От тільки де зграї хлопчаків взяти власний корабель? Сергій довго не міг вирішити цю проблему. Аж поки одного разу, прогулюючись набережною, не помітив неподалік води величезну колоду.
Якісь робітники проводили обрізку і залишили покинутим стовбур тополі, довжиную близько пяти метрів. Сергій вирішив, що нього можна було б зробити непоганий фрегат і швидко приватизував знахідку. Організувавши своє воїнство, він спільно з побратимами переволік бревно до води, а потім і відбуксирував майбутнє судно у зарослі очерету. Але от роботи з оснащення корабля тоді якось не склалися. Була осінь, прийшов холод, тож даний проект вирішили перенести на наступний рік.
А на наступний рік, тобто в цей рік, орден древніх мав багато інших проблем, аж поки і взагалі не припинив своє існування. Тож тепер в будівництві корабля Сергій міг розраховувати тільки на себе і двох своїх братів. Це значно ускладнювало завдання, але, від того воно ставало значно цікавішим. І от сьогодні наш герой і вирішив ним зайнятись.
За один лише вечір із бревна судно звісно не видовбаєш, можна хіба зробити на ньому розмітку, і прикинути план майбутніх робіт. Тому братів на цю вступну роботу Сергій кликати не став, і прихопивши торбинку з топориком подався до річки сам.
Але веселої прогулянки із цього походу не вийшло. Тільки-но наш герой дещо відійшов від будинку, навколо нього почало творитися щось крайнє моторошне. Спокійно собі крокуючи вулицею він раптом краєм ока почав помічати, як поряд зявляються якісь тіні. Поверне голову, придивиться і їх немає; знову погляне вперед і знову вони блимають в стороні.
Зрештою юнак зупинився і почав пристально оглядатися. Його погляд ціпко пройшовся по кожній тьмяній точці навколишнього пейзажу, але нічого надзвичайного не помітив. І тільки коли він обернувся й на межі гостроти зору поглянув в дальній край вулиці біда показала своє обличчя.
За хлопчиною слідував величезний чорний собока. А якщо сказати більш виразно то справжнісінький вовкулака зітканий із пітьми. В комплектації і розмірі він радше нагадував ведьмедя; шкура його здавалося поглинала навколишнє світло, а очі навпаки блистіли; морду звіря, обвішану рядами кликів, перекошувала гримаса скаженства, що так і випромінювала енергії смерті.
Звідки цей гончак пекла міг взятися посеред звичайної земної вулиці зрозуміти було геть неможливо. Сергій власне і ненамагався, а відразу ж кинувся навтьоки. Він блискавкою пролетів кілька вулиць здавалося на одному подиху, а зупинився лише коли опинився біля Надярної цитаделі. Точніше кажучи на місці де колись розташовувалась Надярна цитадель. Зараз тут була просто рівна площа, про славне минуле якої нагадували одні лише спогади.
Кошмарний переслідувач позаду не показувався, і Сергій присів на землі передохнути. Дивитися на розкатані рештки гордості ордена древніх, хлопчині не хотілося тож він направив погляд у далину. Відзначу один важливий і логічний факт. Висотна позиція колишньої цитаделі, окрім військових переваг, володіла іще й широкою панорамою. Причому у вельми вдалому ракурсі. Більшість навколишніх територій були відкриті на ній немов на долоні.
Панораму цю, від краю до краю, розділяла на два берега блакитна стрічка місцевої річки. З одного боку від неї, на горизонті, розкинувся центр мегаполіса. Кожен метр там був напроч забудований. Громіздке переплетіння вуличок і багатоповерхівок. Але оскільки усі вони стояли на схилі, виходило доволі мальовничо. Ніби безмежжя маленьких сходинок, що плавно здіймаються до небесної твердині.
А ось з іншого берегу, над яким височіла раніше цитадель ордена, мальвничість творила в основному матінка природа. Тут розташовувались багаточислені яри, діброви, обширне болото і кілька озер. Безліч цікавих локацій в яких древні розшукували собі пригоди і заготовки для свого озброєння.
Через ці дикуваті локації Сергій і вирушив до річки, коли дещо відпочив. Вовкула більше не показувався, і хлопчина припустив, що той йому певно привидівся. Іншого розумного пояснення звідки в реальному світі могло взятися подібне створіння він не знаходив. І все таки, спустившись до яру, Сергій вирішив про всяк випадок озброїтись добрим "мечем". Що йому той топор у сумці, ось добра палиця, це дійсно те, з чим хлопчина відчував силу у руках.
Шкодити живим деревам Сергій крайнє нелюбив, а тому свій майбутній меч він розшукував серед хвороста. В процесі пошуку йому трапився під руку так званий “ломач”. Доволі рідкісна, поособливому вигнута коряга, яка при правильному використанні, дозволяє вихопити у противника з рук меч. В часи ордену річ доволі цінна, отож хлопчина вирішив її десь надійно заховати.
Місцем для схрону він обрав великий примітний дуб, аби банально не забути потрібне місце. В кремезному дереві вельми доречно знайшлось дупло, до якого, що правда потрібно було підлізти по одній із гілляк. Хлопчина підскочив і вхопився за неї, але тут раптом йоми привиділось таке, що він не втримався і гепнувся на землю.
На дереві поряд сиділо кілька ворон. От тільки замість піря вони були вдягнуті в чорні плащі, клюви мали зубасті і очі червонуваті. Тільки но одне із цих створінь почало каркати, хлопчина скочив на ноги і покинувши ломача стрімголов погнав геть до виходу з яру.
Цього разу марафонну дистанцію йому випало пробігти вниз із пагорба. Підганяємий страхом і силою тяжіння він настільки розігнався, що моментами здавалося починав злітати. Ноги торкались землі одними лише передніми пальцями. Зате там де вони таки її торкались, роками топтана стежка перетворювалась на зорану ниву. Біда лише в тім, що старезні корні, які бувало перетинали дорогу, постійно оказували супротив двоногому плугу. На одній із таких перешкод Сергій добряче вдарився і спотикнувшись мало не влетів у величезний кущ бузини. Але навіть із болем у нозі він не скинув швидкості, аж поки не покинув меж ярової діброви і не опинився на грунтовій дорозі.
Рухаючись іще якийсь час по інерції, він навіть обігнав машину яка саме проїжала цією дорогою. Водій змушений був придати газу, аби оправдати достоїнство своєї залізної карети; і довго ще проводжав нашого бігуна округленими очима.
Але Сергію зараз було до того байдуже. Нарешті остаточно зупинившись він почав кубометрами хапати повітря, і паралельно збирати до кучі безліч хаотичних думок, повязаних із побаченими ним страховиськами. Ну ладно один раз вовкулака йому привидівся, але щоб і в друге привиділось, в це якось складно повірити. Може це він з розуму почав сходити? Чи може дійсно став мішенню для переслідування якихось потайбічних істот? Але ж до сьогоднішнього дня ні того ні іншого не спостерігалося. Чим же був таким особливим сьогоднішній день? Так звісно з нашим героєм звязалися світлі голоси, а потім його в іншому світі прибила якась примара. Але які тут причинно наслідкові звязки, і що буде далі можна було тільки гадати...
Так і не прийшовши до жодного висновку з приводу цієї кошмарної чудасії хлопчина продовжив свій путь. З огляду на неблагаполучну обстановку з активністю всяких страховиськ, нашому герою слід би було повернутись додому. І він би певно так і зробив, якби мав телепорт. А іти назад тим же безлюдкуватим шляхом з воронами в чорних плащах було страшнувато.
Сергій вирішив, що зробить великий крюк і поверниться до дому іншим, "людяним" шляхом. Але перед тим він всеж бажав побачити своє бревно. Грунтова дорога, на яку хлопчина вибіг із яру, доволі скоро довела його до розвилки, де був крутий поворот, і починалися дві нові стежинки. Обидві ці стежини вели до річки, котра знаходилась уже зовсім поруч. Але права із них єдналась із частиною берега, яку окультурили залізобетонною набережною; а ліва, прямувала до його дикої частини, заболоченої і зарослої.
Звичайно на відкритій місцевості фрегат без нагляду не залишиш. Хлопці заховали його саме з лівої сторони посеред густющого очерету. Отож нині Сергій був змушений знову зануритись в дикі безлюдні діброви, цього разу іще й напів заболочені.
По крайній мірі хлопчина логічно припускав, що вони безлюдні. Уявіть собі його здивування, коли на одному з диких пляжів, через який треба було пройти він угледів цілий натовп людей. Більше сотні чоловік! Та такого зборища тутешні жаби з роду не бачили! Зазвичай серед очерту максиум можна було наткнутися на кількох рибалок. А тут таке! Ні цей день точно точно попутав усі берега в прямому і переносному сенсі.
Наскільки можна було судити з віддаленої позиції спостереження на пляжі відбувалося якесь зібрання. Основна частина незнайомців стояла згуртовано, а один з них, забравшись на височину говорив якусь промову. Сенс її розчути не вдавалось; а приближатися ближче наш герой не наважувався. Не вистачало іще щоб його побачили в заростях і сприйняли за шпигуна; а може навіть і за справжнього розбійника, зважаючи на вельми недоречну сумку з сокирою.
Ні, ні настільки підставлятися, заради звичайної цікавості зовсім ні до чого. Хлопчина розвернувся і закрокував назад, але далеко відійти не зміг. По грунтовій дорозі, що знаходилась неподалік раптом підїхала поліцейська машина. З неї вийшло кілька чоловік в формі і двинулись по стежині прямо на зустріч Сергійові.
Схоже силовики приїхали проконтролювати те дивне зібрання. І те що блукаючий на його околиці підліток із сокирою міг зараз потрапити в серйозні неприємності ясно, як білий день. Не гаючи часу, поки його не помітили, наш герой максимально безшумно і швидко поліз в чагарники в стороні. За ним знаходилось болото, але воно, в даному випадку здалося хлопчині меньшим із зол.
Але уже за кілька хвилин Сергій вельми пожалкував про свій вибір. Серед височезних стін зеленого очерету було надзвичайно важко орієнтуватися, тож рухатись уперед йому довелося на осліп. А лазити на осліп по болоту це наче ходити по мінному полю. Підступна трясовина була повсюди і тільки й чекала кількох неправильних кроків хлопчини. Він звісно перевіряв дорогу попереду палицею, але це не такий вже й надійний засіб.
Нащастя зрештою наш герой випадково вибрів, на вузьку стежинку прокладену місцевими рибалками. І здавалося б на тому він міг розслабитись, але вийшло все навпаки. Тільки но Сергій перестав концентруватися на обережних кроках, навколо знову почали зявлятися якісь моторошні образи.
Ось із трясовини на мить показали кілька величезних очей, ось в кваканні жаб почали вчуватися якісь моторошні слова, ось очерет зашуршав немов би у ньому хтось крався, ось місцеві величезні верби почали якось занадто сильно пригинатися до землі, утворюючи з гілляк капкани; ось хтось забулькав за кілька метрів позаду, а хтось заплескотів по воді попереду. Судоми страху почали проймати хтопчину і він на мить зупинився, дістав із сумки сокиру, а далі кинувся утікати здавалось від усього навколишнього світу.
Вузька рибацька стежка зовсім не явлалася марафонною доріжкою. Хлопчину в процесі руху болісно шмагав очерет, а моментами його ноги оступалися в воду від чого наскрізь промокли. Та він не зважав абсолютно нінащо і не зупинявсяаж поки не вибрався на відкриту місцевість.
Опинившись на відкритій місцевості Сергій лише на мить зупинився аби зорієнтуватись, і відразу ж став швидким кроком на дорогу додому. Яку б природу не мали усі ці галюценації, продовжувати подорож в їх компанії він не бажав. Всі творчі енергії із хлопчини нині були видавленні страхом і ненавистю до невидимих ворогів. Мисленно він знову спробував догукатися до голосів світлих, (з яких і почалося все ненормальне в сьогоднішньому дні), але знову зустрів всередині себе лиш пустоту.
Та скоро хлопчині довелось дізнатись, що бачити всередині себе пустоту то лише пів біди; значно серйозніше коли пустота починає дивитись на тебе.
Це сталося коли він уже покидав межі прибережної зони, і опинився біля старого затопленого карєру. Колись у ньому добували каміння люди, а після, його взяло під крило вищеописане болото, у якості крайньої застави. Карєр перетворився на чорне глибочезне озеро, із стрімкими, слизькими глиняними берегами. У ньому чомусь не росли водорості, і взагалі здавалося не було абсолютно нічого живого. Таке собі мертвенне око безодні, яке водночас лякало і водночас притягувало.
Сергійові не раз снилося, як він тоне у цьому карєрі, тож він фізично до нього не наближався. Але поглядом, проходячи повз завжди зазирав у чорні глубини намагаючись зрозуміти, як воно зануритись на десятки метрів у чорні води.
Усі колишні рази, ця його цікавість не завершувалась абсолютно нічим. Але сьогоднішній день був точно те на таким як усі попередні, тож коли хлопчина, за звичкою, проходячи повз поглянув у дзеркало карєра сталося щось страшне. Хлопчині здалося, що все його внутрішнє спустошення раптом вирвалось і стрімким ривком кинулось вчорні води. А уже наступної миті вони почали шевелитися немов би наповнюючись тьмяним вогнем, і намагаючись вибратись із води. Далі під скажене колотіння серця хлопчина спостерігав як із ожившого ока безодні в повітря злетіла, уже знайома примара в чорнуму плащі. Той самий ворог що вразив його у тронній залі, і на якому казка перетворилась в кошмар.
Сергій не був ані Рембо, ані знавцем по потойбічним силам. Отож він знову кинувся утікати. Але на відміну від вовкулаки, ворона в плащі, і болотних ілюзій, ця примара від того не зникла, а кинулась доганяти. Достатьо було хлопчині поглянути у будь-який темний вугол він знову і знову бачив там чорну постать. Аби хоч якось цьому запобігнути Сергій намагався дивитися тільки на яскраво освітлені ділянки. Але сонце уже сідало, тож ситуація з кожною хвилиною змінювалась на користь ворога. І невідомо чим би все це завершилось, та тут хлопчина нарешті дібрався до людного місця, де нащастя зустрів кількох своїх сусідів.
В їх компанії, він і дібрався додому, і тільки там відчув, що нарешті опинився в безпеці.