5

…Ніна Сергіївна замовкає, закінчивши свою розповідь, а Андрій довго обдумує почуту легенду. Нарешті зібравшись з думками, він питає у своєї співбесідниці:

– І ви вірите у те, що таке можливо?

Жінка мило посміхається йому і завзято відповідає:

– А чом би і ні? Карпати дивовижний, я б навіть сказала дещо магічний край. Тут знаходитися батьківщина батька всіх вампірів графа Дракули. Чом би тут не могла з'явитися і прародителька всіх перевертнів?

– Нічого собі, – пробурмотів приголомшений чоловік. – Так ви хочете сказати, що вбивство в цьому санаторії зробила жінка-перевертень?

– Я нічого не хочу сказати, і це було ваше припущення. Хоча погодьтеся, подібна версія пояснила б більшість з того незрозуміло, що тут трапилося.

Ніна Сергіївна знову мило посміхнулася і граціозним рухом піднялася з дивана, даючи зрозуміти, що розмова закінчена, і Андрію пора йти. Чоловік натяк зрозумів і, прямуючи до виходу, поцікавився:

– Я сподіваюся, ми ще сьогодні побачимося?

– Неодмінно. Я тільки прийму душ, трохи перепочину, а потім спущуся в ресторан на вечерю.

Повернувшись в свій номер, Андрій занурився в тривожні роздуми. Інтуїція підказувала йому, що з його новою знайомою щось не так. Але що саме і чому його так схвилювала розказана Ніною Сергіївною легенда? Професорка на перший погляд була звичайно міською жінкою. Історія, повідана нею, виглядала неймовірно неправдоподібною, щоб мати під собою реальне підґрунтя. Та все ж якісь сумніви і неспокій не давали чоловіку спокою.

Щоб хоч якось вгамувати свої тривоги Андрій записав зі всіма подробицями тільки-но почутий переказ і відправив його по електронній пошті в штаб Братерства. Впевненості в те, що там розкопають щось цікаве, було мало, але надія вмирає останньою. У відповідь він одержав повідомлення про те, що безперервна злива розмила гірські дороги, і його друзі-колеги дещо затримуються зі своїм приїздом.

Чесно кажучи, чоловік був навіть декілька радий такому повороту справ. Підсвідомо він відчував, що вже вхопився за кінчик ниточки, яка допоможе розмотати весь клубок подій, які тут відбулися. Нові помічники стояли б зараз тільки на заваді. Хоча якщо бути відвертим як далі проводити розслідування Андрій поки що не знав. Зібраній інформації було небагато, і вона якось не складалася в цілісну картину. Залишалося тільки сподіватися, що найближчим часом погода трохи покращає, і він зможе продовжити свої пошуки невідомої дівчини яку бачили разом з Володимиром. А поки дощ тримав чоловіка ув’язненим, в цьому санаторії слід було уважніше придивитися до його нової знайомої Ніни Сергіївни.

Ухваливши таке рішення, Андрій відправився в невеликий спортзал санаторію. У чоловіка було залізне правило, не дивлячись ні на які обставини завжди підтримувати себе в хорошій фізичній формі. Тому, відкинувши зайві думки, він декілька годин повністю віддавався виснажливим гімнастичним вправам. А надвечір, втомлений, але задоволений Андрій вирішив відшукати збирачку фольклору і ще раз з нею поговорити. Чоловік чомусь був упевнений, що спілкування з Ніною Сергіївною допоможуть йому знайти відповідь на багато важливих питань.

Жінку він знайшов в готельному ресторані. Професорка сиділа за столиком і вечеряла. Виглядала вона тепер наче японська гейша. Строкатий халат-кімоно і пишна східна зачіска робили зовнішність Ніни Сергіївни на диво екзотичною і спокусливою. Чоловік підійшов і ввічливо запитав:

– Можна мені приєднатися до вас?

– О, це ви Андрію. Буду дуже рада вашій компанії.

Андрій зробив замовлення і поцікавився:

– Добре відпочили?

– Так. Вдалося навіть трішки поспати. А ви що робили?

– Роздумував про те, що ви мені сьогодні вдень розповіли.

Ніна Сергіївна чарівно посміхнулася і запитала:

– Невже вас так зацікавила моя історія?

– Дуже. Хотілося б знати чи є у цієї легенди продовження.

Жінка якось дивно зітхнула і після нетривалої паузи, опустивши погляд, вимовила:

– А що саме ви хотіли б дізнатися?

– Як склалася подальша доля Злати. Невже ваша легенда на тому і закінчується?

Збирачка фольклору поглянула прямо в очі Андрію і дивно різким тоном запитала:

– Навіщо вам все це?

– Хочу в свою майбутню статтю про вбивство, яке тут відбулося ввести і цю, міфологічну версію.

Професорка знову посміхнулася, цього разу якось незвичайно сумно, і поволі вимовила:

– На жаль ніякого продовження цієї легенди мені невідомо. Можливо, колись, в якомусь віддаленому гірському селі мені і пощастить, дізнатися щось нове і цікаве по цій темі. А поки що доводитися задовольнятися тим, що є і лише будувати припущення про те, як могло скластися життя цієї міфологічної героїні.

– Шкода, – тільки і зміг видавити з себе розчарований чоловік.

– Згодна, але що поробиш? До речі, а як йде робота над статтею?

– Не так швидко як би мені хотілося. Дуже мало фактів, а версія тільки одна, фантастична, жінка-перевертень, яка принесла в жертву богам свого невдалого коханця.