Глава 2. На іншій стороні світу

Оксана

Крижаний, штормовий вітер обпік моє обличчя, змушуючи миттєво прокинутися.

Замість вогких темних плит підземелля я лежала на хутрі біля палаючого каміна у просторій залі з важкими дерев'яними колонами. За вікном лютувала завірюха, а в повітрі витав незнайомий гострий запах хвої, морозного снігу й чужої, небезпечної магії.

Я різко сіла, схопившись за живіт. Всередині було тихо й тепло — маленьке, ледь помітне джерельце нового життя, про яке казав старець. Дитина Іоанна.

— Прокинулася? — пролунав низький, владний голос із глибини залу.

З тіні вийшов кремезний чоловік із сивиною в густому волоссі й пронизливими, холодними очима. Від нього віяло такою первісною силою та авторитетом, що я мимоволі стиснулася. На його плечах висів важкий ведмежий хутровий плащ, а на грудях виблискував знак Північного клану — заклятих ворогів зграї Іоанна.

Він підійшов ближче, мовчки простягнув руку й торкнувся моєї скроні. На секунду його очі спалахнули сріблом.

— Магія крові не бреше... — тихо, але з глибоким потрясінням мовив він. — Ти справді моя дочка. Моя кров, яку я вважав втраченою назавжди.

— Ви... мій батько? — прошепотіла я, відчуваючи, як тремтять губи.

— Так, Оксано. Я Альфа Північних територій, — він випростався й окинув мене уважним поглядом. — Я не знаю, які сили й звідки перенесли тебе сюди, але відтепер ти вдома. Тут тебе ніхто не скривдить.

Я заплющила очі, стримуючи сльози. Я була на іншій стороні світу. Без купона, без магічних пелюсток, серед тих, кого Іоанн вважав ворогами. І сам Іоанн зараз не пам'ятав ні мого імені, ні мого обличчя.

Але я приклала долоню до живота й подумки прошепотіла: «Ми почекаємо на тебе, Альфо. Якщо твоє кохання справжнє — ти знайдеш нас навіть крізь темряву й забуття».