Глава 1. Пробудження та крижана порожнеча

Іоанн

Звук власного глибокого подиху луною відбився від вогких кам'яних стін підземелля. Я різко розплющив очі й жадібно вхопив повітря ротом, ніби щойно випірнув із крижаної безодні.

Плече... Зачекайте, де рана?

Я торкнувся сорочки — тканина була розірвана й заплямована темною кров'ю, але шкіра під нею виявилася абсолютно чистою й гладенькою. Потойбічна отрута зникла без сліду.

— Брате! Ти живий! — Веріон упав поруч на коліна й міцно стиснув моє здорове плече. На його обличчі читалася дика суміш полегшення та шоку. — Ми ж бачили... ти ж майже згас!

— Я... я почуваюся добре, — мовив я, повільно піднімаючись на ноги. — Навіть занадто добре. Ніби мене перезібрали заново.

Поруч Марина протирала очі, витираючи сльози, і Веріон одразу ж притягнув її до себе, заспокійливо гладячи по волоссю. Вони були разом, між ними пульсував міцний магічний зв'язок мітки.

Але всередині мене... панувала крижана, моторошна порожнеча.

Я оглянув порожню залу підземелля Луцького замку. Вівтар був чистий. Ніякого магічного сяйва, жодних пелюсток. Усе було закінчено. Загрозу розлому знято.

— Справу зроблено, — мовив Веріон, важко зітхнувши. — Потрібно повертатися до садиби й перевірити, як зграя впоралася із зачисткою.

Я мовчки кивнув, але не зробив і кроку. Рука мимоволі піднялася до грудей, стискаючи сорочку саме там, де зазвичай притискають до себе щось найдорожче. Серце стискалося від тупого, пекучого болю, якому я не міг знайти жодного пояснення.

У голові билася одна-єдина думка: Я щось утратив. Щось настільки важливе, без чого моє життя тепер здавалося позбавленим будь-якого сенсу.

— Іоанне? Ти чого застряг? — гукнув мене Веріон біля виходу.

— Зачекайте... — прошепотів я, вдивляючись у темряву залу. — Ми точно були тут тільки втрьох?

— Звісно, втрьох, — здивовано відповіла Марина. — Ти, я і Веріон. А хто ще мав бути?

Я ще раз окинув поглядом порожні плити. Відповіді не було. Але дикий вовчий інстинкт усередині мене шаленів, вимагаючи бігти, шукати й гризти землю носом, бо десь у цьому світі кликала моя власна кров...