Частина 2

   Єва і Наталка йшли стежиною щоб дістати ягідки. Але коли вони в одну мить озирнулися початку лісу не було видно...

- Наталка, ми дуже далеко зайшли!

- Я бачу, але з відки ми прийшли? Наверно з ліва.

- Ні. Точно з права.

- Ти впевнена? Давай я на ліво, а ти на право? А коли хтось дійде до виходу просто подзвонить.

- Так. Давай!

Вони розійшлися. 

   Минуло біля 3-рьох годин. Єва не знаючи де Наталка йшла все прямо. Була дуже втомлена.

- Напевно я все таки не туди пішла... Подзвоню я Наталкі. 

Оо ні, я ж телефон не взяла! - Тривожно крикнула вона.

Єві не залишилося жодного виходу, лише йти в перед.

   Вже стемніло. Єва тримтя від страху йшла далі. 

І вот вона побачила, що дерева закінчуються.

- Ура! Я вийшла!

Але вийшла вона з лісу зовсім з іншого боку. Там не було поля на якому вони робили пікнік, а була дорога.

- Де я? Це кінець...

Єва заплакала. Вона від втоми впала на коліна, а потім взагалі відключилась...

   Через деякий час, коли вже починало світліти їде машина. Вона великого розміру та чорного кольору. Водій побачив дівчину лежачою серед дороги і зупинився. Він вибіг з машини. Підбіг до неї і тихо промовив:

- Дитя, що ж ти робиш тут?

Чоловік взяв її на руки і заніс в машину. Поклав на задні місця. І поїхав в найближчу лікарню. До неї їхати приблизно годину.

   Коли вже більша частина шляху позаду чоловік почав нервувати. Дитина за весь час не дала жодного приводу життя. Але лікарня вже поряд.

   Дівчинку в лікарні швидко прийняли. Поклали в палату. Тим часом водій машини сів на лавочку яка знаходилася біля палати. До нього майже відразу підійшла лікарка.

- Добрий ранок, мене звати Юлія Олександрівна. Я оглянула вашу дочку. Можу сказати, що вона активно йде на поправку!

- Добрий ранок, я Сергій, але вона не моя дочка. Я знайшов її на дорозі біля лісу. Досить далеко від цього місця.

- Справді? Тоді вибачте, вона просто на вас дуже схожа.

- Якщо схожа, то можна я до неї зайду? Хоча б познайомлюсь.

- Так, заходьте!

Сергій зайшов і глянув на дівчинку. Вона дійсно дуже схожа на нього. 

- Привіт, як ти?

- Добре. -  Вона відповіла дуже сумно. 

- Можна дізнатися твоє ім'я?

- Єва.

- Чудово. Я Сергій. Ти так схожа на мою доньку. Її звати Настя.

- Таке можливо? Я ж вас навіть не знаю.

- Вот я теж задумався... А хто твої батьки?

- Мама Олена, а тата я ніколи не бачила.

- Олена? А прізвище?

- Бондаренко.

Чоловік замовчав. Він підійшов до вікна, оглянувся і повернувся до Єви.

- Ви знайомі з моєю мамою?

- Певно, що так. Знаєш Єва, я тебе заберу до себе на деякий час.

- Що? А як же мама? Вона хвилюється. І я хочу додому!

- Так потрібно. Ти пізніше все дізнаєшся!

Сергій покинув палату. А Єва лежала і плакала.

   Чоловік домовився щоб дівчинку нікуди не віддавали. І дочекалися коли він приїде. За це прийшлося заплатити, адже просто так в лікарні знаходитися не можна.

   Одразу після лікарні Сергій вирушив в дорогу. Їде він в село. Так, в те саме де проживає мама Олена. Їхав він до пізньої ночі. 

І ось приїхав. Він підійшов до домівки і постукав у двері. Жінка йому відчинила. І хотіла одразу зачинити, але він притримав двері.

- Ну що. Віддавай документи на Єву. 

- З відки ти знаєш? Нічого я тобі не дам!

- Дасиш. Інакше ти знаєш, що один мій дзвінок і ти до кінця життя будеш у в'язниці.

Олена вимушена віддати документи. Чоловік взяв їх і поїхав. Жінка в глибокій печалі впала на підлогу і голосно плакала. Вона розуміла, що швидше за все Єву вже не побачить...