Частина 1

   Десь там в Україні є невеличке село. Воно знаходиться далеко в полі, тому про нього мало хто знає. Також має надзвичайно красиві краєвиди та місця. Хоча воно маленьке там є водопад та ідеально кругле озеро.

   Саме тут проживає головна героїня нашої історії. Звати її Єва(7 років). Вона закінчує другий клас. Дуже життєрадісна. Має єдину подружку Наталку. З якою дружить з самого дитинства. Дівчата навіть деколи називають себе сестрами, адже знають одне одного не гірше за рідню. 

   Ось наступив останній день школи. І вже будуть канікули. Єва їх дуже чекає. Вона хоче провести літо як завжди в своєму селі з Наталкою.  Ходити на річку або просто прогулятися. Мама з дочкою ніколи не подорожували. І не брала малу за межі села. Ніби то чогось боялася. Але Єва про це не задумувалася, адже мама і так рідко покидала дім, лише коли потрібно щось купити. 

   9-та ранку. На шкільному подвір'ї лунає дзвінок.

- Любі учні, ось промайнув ще один рік навчання! Ви підете на канікули, а школа буде за вами сумувати...

Коли директор дала указ увійти до школи щоб класні керівники провели бесіди зі своїми класами, всі один за одним пішли... 

   Клас сидів і чекав на вчителя. Єва з Наталкою сиділи і обговорювали плани на літо:

- Ну що, проведемо канікули як завжди?

- Так! Але хотілося б якого екстриму...

- Дівчата, у вас є якісь плани на літо? - вигукнув однокласник Максим.

- Ми як завжди будемо вдома.

- Аа) скучне в вас життя... Я вот піду з друзями в похід, а весь наш клас роз'їдутьтя хто куди.

- Повезло тобі... - з сумом промовила Наталка.

Єва ніколи не бачила її такою сумною, тому сказала:

- Наталка, ми теж підемо в похід!

- Да? А куди?

- В нас неподалік є густий ліс, туди і підемо.

- О, круто!

Після цих слів в клас увійшов вчитель. Діти уважно слухали його привітання з останнім дзвоником. Тоді всі розійшлися по домівках.

   Вже на наступний день Єва прийшла до Наталкиного дому. Постукала в двері. Їй відчинила її мама.

- Добрий день, а Наталка вдома? 

- Привіт, звісно. Вона збирає речі, ви ж домовлялися піти кудись... Чи я помиляюсь?

- Ні, все вірно!

- Я їй зараз скажу, що ти прийшла. Почекай хвилинку.

Мама Наталки пішла покликати її. І вже за лічені секунди вона вибігає з дому і з радістю кричить:

- Привіт, Єва! 

- Привіт, ну що ходімо?

- Так!

   Дівчата йшли приблизно годину. І вот вони на місці. Це був не самий ліс, а галявина біля нього. 

- Наталко, давай розведемо вогонь щоб піджарити маршмелоу?

- Давай, а тобі не страшно?

- Та ні. Я дивилась як це робить мама, тому запам'ятала.

Єва дістала з рюкзака зажигалку і бумагу. Розчистила місце для костра і підпалила. Тим часом Наталка стояла і уважно дивилася. Єва взяла з собою спеціальні палички для маршмелоу щоб не їсти з брудних.

   Коли дівчата вже поїли і затушили вогонь пішли подивитись, що є навколо. Вони підійшли до лісу і вдалі побачили ягідки. Схожі на малину. 

- Єва, давай підемо і зірвемо їх?

- Але ми ж не пройдемо... Тут кропива.

- Шкода... Оо, там є стежина давай по ній обійдемо?

- Ну давай. Тільки якщо вона до них не приведе то вернемося.

І вони пішли...