Єшуа

Боги цього світу.

- Ая, стій, ти не можеш так піти,- рішуче заявив Йосип.
- Чому не можу?
- Бо ти попалась!
- Ой,- засміялась дівчинка,- що ж мені бідній тепер робити?
- Визнавати свої помилки, протиріччя.
- Ну, визнаю, що ще?
- Що ти визнаєш?
- Свої помилки, протиріччя.
- Ти дражнишся з мене?
- Тобі не вгодиш: і не визнай,- то винна, і визнай - винна.

- Е ні, ти так просто не відбудешся,- не відступав Йосип.  Тепер ти вже точно до стінки приперта. Як же боги, які навіть простого повідомлення не можуть людям передати,
спроможні створити такий складний рай-музей-заповідник? Проста ж логіка.
- Яка легко розбивається, якщо вони можуть надійно одержувати звідси інформацію.
- А вони можуть це?
- Ні, звичайно.
- Ага, так все-таки попалась,- тріумфував Йосип,- проти логіки не попреш.
- Ну що ти знаєш про логіку?- усміхнулась Ая.
- Я знаю, що не можна одночасно бути і не бути. А тут саме така ситуація. Не можна бути богом, який нічого не може і в той же час таким могутнім, щоб Рай створити.
- Це не логіка, а просто твої хибні думки, які ти чомусь вважаєш логікою.
- Так ти не хочеш визнати своєї очевидної поразки?
- Якщо тобі так кортить, то задля тебе...
- А тобі хіба не хочеться визнати свою помилку, оце явне протиріччя?
- Визнати те, чого нема?
- Так ти ще надієшся викрутитись?
- А ти чого хочеш, щоб я викрутилась, чи здалась?
- Я не думаю, що тут тобі вдасться вийти сухою з води, ситуація в тебе однозначно програшна, але цікаво як ти будеш викручуватись.
- Ну, тоді мені доведеться зізнаватись. Річ у тім, що і в цьому світі є боги. І вони дуже могутні. Їм зовсім не складно і Рай створити чи Пекло, чи Страшний Суд, чи й всю землю знищити.
- Отакої, де ж вони взялись, якщо всі боги залишились в тому світі?
- Розвились, виросли, як і життя на землі.
- Де?
- На інших землях і зірках цього світу. Таких земель в цьому світі стільки, що ти і чисел таких не знаєш. Багато з них з’явилось набагато раніше, ніж Земля і Сонце. І життя на багатьох з них виникло раніше і розвилось до значно вищих форм, ніж на Землі. Тож порівняно з людьми вони могутні як боги, можуть прилітати сюди з інших земель, інших зірок.
- А вони знають, що цей світ в небезпеці?
- Знають, звичайно.
- Звідки?
- Вони багато про світ знають, вивчають, досліджують.
- Чому ж вони його не врятують?
- Це поки що не в їх силах.
- Якщо могутні боги цього світу не можуть, то чим тут люди допоможуть?
- Люди теж колись стануть такими могутніми і тоді, можливо, чимось і допоможуть.
- А чому ці боги, якщо вони такі могутні, не допомагають людям? Вони могли б щось зробити для людей?
- Вони багато чого могли б.
- Наприклад?
- Літати, бачити все на величезні відстані і таке мале, що оком не побачиш, лікувати всякі хвороби. Могли б зробити, щоб і прості люди жили краще ніж теперішні царі, не орали, не сіяли, а щоб ангели всю їхню роботу виконували.
- Чому ж вони цього не роблять, не допомагають нам? Так би й ми стали богами і разом з ними б вирішували як врятувати світ.
- Не все так просто. Вони зіткнулись з проблемою, що головне не рівень могутності і можливостей, а стимул для росту, для розвитку. Колись вони пробували допомагати на інших землях, але нічого доброго з цього не вийшло. Виросли не боги, а трутні. Без бажання рости, розвиватись, думати, шукати, вчитись, досліджувати.
Користі і допомоги від таких ніякої. Тож було вирішено не втручатись в життя людей на землі. Такий Закон встановили вони для себе. А раптом людська цивілізація не втратить стимулу для розвитку і зможе й їх колись обігнати. Якісь кілька тисяч, чи й мільйонів років значення не мають. Вони спостерігають за людьми, але втручатись не будуть.
- А навіщо вони Рай створили?
- Ну я ж казала.
- А для чого їм музей-заповідник?
- На всякий випадок. Раптом станеться якась катастрофа, і все живе на землі загине. Можна буде тоді все відновити.
- І саме для цього там всі залишаються такими як і були за життя, а не стають праведниками?- допитувався Йосип.
- Так. Адже нема ніякої гарантії, що суспільство з одних праведників буде краще розвиватись, ніж з таких різних персонажів. Навіть навпаки, є дані, що воно буде погано розвиватись.
- Звідки такі дані?
- Вони  експериментують. Поміщають на віртуальних землях різні типи персонажів чи їх комбінації і спостерігають.
- А землю боги як заповідник залишили, тут ні у що не втручаються?
- Точно.
- Дивно це все,- сказав Йосип і проснувся.

В Апокрифи.

Сонце було вже високо.
"Ну й проспав же я",- подумав Йосип, "так і Царство Небесне проспиш. Хороший день субота",- Йосип подумав про мудрість Господа, що дав людям суботу. Навіть осла не треба годувати і поїти, бо звечора все забезпечив. Можна повністю посвятити день Господу.
Йосип йшов до синагоги в піднесеному настрої. Його завжди надихала Служба Божа, переповнювала душу трепетом і почуттям дотику до чогось великого, загадкового.
Але при наближенні до синагоги десь в глибині душі зародилась і все наростала якась тривога. Йосип сповільнив крок і почав уважно придивлятись. Ніби все нормально, все було спокійно, в синагозі було багато людей.
Йосип зайшов в приміщення, служба вже почалась. Йосип принюхався, чи не чути запаху палених шкур. Ніби не чути. З деяким острахом оглянув приміщення, ніби боявся когось побачити. Все було нормально, він трохи заспокоївся і почав слухати читця.
"Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів:
О, буду Я тішитись над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах!
І на тебе Я руку Свою оберну і твою жужелицю немов лугом витоплю, і все твоє оливо повідкидаю..."
Йосип оглянувся навколо і придивився до людей. Хтось молився, заплющивши очі, хтось дивися в бік священика, але по погляду було видно, що думки його далеко звідси, хтось тихенько перешіптувався...
Щось сьогодні слова Пророка не торкали Йосипову душу, не наповнювали її урочистим трепетом. Все це здавалось якимсь дрібним і беззмістовним дійством, в світлі того, що мільярдам світів загрожує смертельна небезпека. Зусиллям волі Йосип примусив себе слухати далі.
"А знищення грішників та винуватців відбудеться разом, і ті, що покинули Господа, будуть понищені.
І будете ви посоромлені за ті дуби, що їх пожадали, і застидаєтесь за садки, які вибрали ви.
Бо станете ви як той дуб, що листя всихає йому, і як сад, що не має води..."
Йосипу здалось, ніби він почав відчувати запах палених шкур і він вийшов на вулицю.
"Ну прямо не Творець Світу, а якийсь поганський князьок", звідкись взялась крамольна думка.
"Оце так сходив на Службу Божу, оце так укріпив віру свою, оце так заспокоїв душу свою",- картав себе Йосип.
"Ти виконав місію свою, послужив Богу… Нічого собі дослужився… "
- Ая, за що ти мене так?!
- Знов я винна! Анатоль ганяє його як сидорову козу, а я винна. 
Та ще й мене залучає до цього, ніби мені зайнятись більше нічим, як Йосипу казочки розказувати. І я ж казала йому: - залиш Йосипа в спокої, переходь до Ісуса.
- Та добре, добре,- примирливо погодився Анатоль,- не буду більше. Але ж треба було дати загальну картину, на фоні якої відбуватимуться події. Показати, які інтриги ведуться за кулісами мирного життя цієї людської дитини з боку обох світів.
Але все, більше не буду.