Раб Господній.

В домі Господньому.

Йосип прокинувся, але не міг зрозуміти, де він знаходиться. Сон повільно відпускав його. Якась чужа незнайома кімната.
- Чому я тут? Що я тут роблю?- Йосип почав придивлятись. Кімната ніби знайома, але чия вона?
- Ох,- зітхнув він і похитав головою, бо нарешті зовсім проснувся й зрозумів, що знаходиться в себе вдома. Але почуття, що дім став якимсь чужим, незважаючи на прожиті тут роки, не покидало Йосипа.
Залишалось багато питань після сну але Йосип вже знав, що він має робити. Хату в Капернаумі треба продати і купити в якомусь місті недалеко від Маріїного села, в Кані чи Назареті. Щоб хлопчик міг жити і з Настею, і з ними, щоб можна було частину часу проводити і в місті, і в селі.
Весь тиждень Йосип займався цими справами. Він вже визначився з продажем і купівлею будинків. Вибір впав на Назарет. Там знайшовся хороший будиночок, менший ніж цей, але затишний, на околиці міста, з невеличким садочком і городом. Залишилось лише перевезти речі.
Йосип хотів побільше забрати з того, що потрібно для роботи, але дещо доведеться продати тут, особливо з матеріалів, бо дорога все ж не близька.
Завтра субота, робити нічого не можна, треба буде сходити в синагогу на богослужіння. Це допоможе укріпити віру, відновити душевний спокій... З цими думками Йосип заснув.

Перше, на що Йосип звернув увагу в синагозі - якийсь неприємний запах. Запах був знайомий, але Йосип не міг згадати що це. То був явно не той приємний запах масел і смол який буває під час богослужінь.
Однак він зразу ж забув про запах, коли помітив, що синагога була порожня, в ній зовсім не було людей.
- Що за чортівня (прости Господи)? Чи то я рано прийшов, чи тут щось сталось?
Раптом побачене змусило Йосипа забути і про запах і про відсутність людей. На місці, де мав стояти читець, спиною до Йосипа сиділа дівчинка.
- Ая?! Ти що тут робиш?
Та повернула голову, глянула на Йосипа і, нічого не сказавши, продовжила свою роботу.
- Ти чому не в відділі для жінок,- спитав Йосип.
- А ти нічого розумнішого не можеш спитати? - відповіла та не відволікаючись від своєї роботи.
Йосип підійшов ближче і остовпів. Дівчинка порізала рулон Тори на шматки і нанизувала їх на тонкі мотузки.
- Ая, що ти наробила?! Це ж Святе Письмо! - закричав у відчаї Йосип.
- Так зручніше,- спокійно сказала Ая.
- Але ж...- Йосипу забракло слів.
- Паралельний доступ дозволяє швидше знайти інформацію ніж послідовний,- грайливо-повчально мовила дівчинка.
- Але ж це якесь богохульство, богозневага,- Йосип не знаходив підходящих слів, щоб виразити глибину гріховності вчинку дівчинки.
- Що Богу поганого від того, що людям буде простіше і швидше знаходити потрібні тексти, - дівчинка чи то справді не розуміла вчиненого нею чи просто знущалась над Йосипом.
Йосип розумів весь жах того, що відбувалось і що мало статись далі.
- Та не бійся ти так, про це ніхто не дізнається,- намагалась заспокоїти Йосипа Ая, помітивши його страх.
- Зараз прийдуть люди і...
- Не прийдуть, двері зачинені.
Йосип оглянувся, двері й справді були зачинені.
"А як же я зайшов?" - подумав він.
- Та й чого б їм серед ночі сюди приходити? - додала Ая.
Йосип знов оглянувся. За вікном і справді було темно.

Дівчинка встала, підійшла до світильника, розігріла в полум’ї голку і проштрикнула кусок пергаменту.
"Ось звідки запах", здогадався Йосип.
- Смердить як жертва богу,- сказала Ая, ніби прочитавши Йосипову здогадку.
- От і все, сказала вона зав’язуючи два шнурки, що скріплювали куски пергаменту, які були колись Законом і Пророками.
- Я, певне, піду,- сказав приголомшений Йосип.
- Стій, ти ж для чогось сюди прийшов.
- На службу Божу.
- І що, вже відбув?
- Але ж...
- На, читай,- простягнула Ая велику книжку, що зробила з сувою пергаменту, і яку ледве підняла.
Йосип стояв в нерішучості.
- Що читати?
- Що випаде. Відкривай де попало, постав палець навмання і читай.
Йосип взяв книжку.
- Очі закрий поки палець не поставиш, - підказала дівчинка.
Йосип відкрив очі, але було погано видно.
- Підійди до світильника.
Йосип тільки тепер помітив, що горіла лише одна свічка з семи.
- Не будь забобонним,- сказала Ая, - просто для економії, ніякої символіки тут нема.
Йосип почав читати:
"... меч Господній наповнився кров’ю,
став ситий від лою,
від крові телят та козлів,
від лою баранячих нирок,
бо Господу жертва..."
- Ой, досить,- сказала, скривившись, дівчинка, - не можу цього чути. Давай щось інше.
Йосип відкрив книгу в іншому місці й прочитав:
"Ударить Господь тебе сухотами і пропасницею, і запаленням, і гарячкою, 
і мечем, і посухою, і іржею,
і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш..."
- Давай краще сядемо та поговоримо, - перервала Йосипове читання Ая. - І як таке може відновити душевний спокій? - задумливо сказала вона.

Раб Господній.

Вони присіли. Йосип все ще тримав у руках велику важку книжку.
- Дай сюди, - сказала Ая.
Вона взяла книжку, поклала на підлогу і сіла на неї. Йосип аж підскочив.
- Ая! - закричав він.
- Підлога холодна,- сказала дівчинка, - та й так зручніше сидіти, дивись, о,- вона замахала ногами.
- Але ж це богохульство!
- Йосипе, сину Якова,- промовила Ая вдавано суворим голосом, - та ти ж просто ідолянин і боговідступник. Адже сказано: "Не створи собі кумира, не поклоняйся творінням рук людських". А може ще й єретик, опортуніст і ревізіоніст,- додала вона вже сміючись.
- Це ж лише купа шкур,- продовжила вже спокійним голосом,- кізок шкода, але то не наш гріх.
І взагалі,- провадила вона удавано ображеним тоном,- ти, можна сказати, в мене в гостях, в моєму домі, а поводишся, як якийсь ментор. Будь простішим і до тебе потягнуться,- додала вже насмішкувато-кокетливо.
І щоб перевести тему спитала: - Ну як, ти вже справився з переїздом?
- Ще ні, але все вже домовлено.
В Йосипа було багато запитань до Аї, але її вчинки його шокували, і він був не в тому настрої, щоб задавати їх зараз.