Дитинство Ісуса (Євангеліє від Анатоля)

Ая

Вибір.

Йосип прокинувся на світанку.
- Ну що, готовий? - Спитав він осла?
Віслюк лише зиркнув на Йосипа і як завжди проігнорував його запитання.
Йосип вийшов на подвір’я. Анастасія вже поралась в городі. Він заглянув в кімнату Марії, та ще спала.
- А як там наш Єшуа? - подумав вголос Йосип і зайшов в кімнату Анастасії.
Хлопчик, скрутившись калачиком, спав біля корзини. А в корзині, на шерстяній підстилці дрімав товстий полосатий кіт, розлігшись на всю корзину, пузом вгору, витягнувши від задоволення шию.
- М-да-а, і чому це мене не дивує?
- Ну я вже піду, - сказав Йосип Анастасії.
- Може, сину, поїси спочатку, буди Марію хай приготує.
- Та нехай спить, я пізніше в дорозі перекушу.
- Я там тобі дещо приготувала на дорогу, вузлик на столі.
- Дякую. - Йосип взяв гостинчик, вивів ослика з хліва і пішов з двору.
Хата Марії стояла на краю села, тож скоро вони вийшли на дорогу й повернули на північ. Попереду ледь виднілась Кана. Йосип задумався про сьогоднішній сон.
- А я ж так додому й не прийшов, - повідомив Йосип осла. - Дверей не відчинив, через поріг не переступив. Якщо вона вирішала відпустити мене, то навіщо чекала біля порогу? Можна ж було їй просто не появлятись більше. Значить не звільнити мене вона приходила. А тоді навіщо? - підвищив голос Йосип.
Ослу набридло Йосипове базікання.
"Ніби мені нема самому про що подумати, що я змушений вислуховувати його проблеми".
Осел став як вкопаний.
- Ну добре, пробач, більше не буду,- примирливо сказав Йосип.
Далі йшли мовчки.
"Так все ж таки, що я хочу? Спокійного щасливого життя, чи істину, яка зруйнує мою душу? А звідки знати, що то буде істина, а не просто сон, чи й обман? 
Та й хто така та дівчинка, щоб їй вірити? І що такого вона може сказати, що б похитнуло мою віру, змусило сумніватись? Казки все це.
Але чому б не подивитись продовження казки? Хіба мені не цікаво почути щось про цього хлопчика? Та й до чого тут Анастасія? Яка її роль в цій історії?
Ні, я нічим не ризикую, а подивитись продовження казочки просто цікаво. Ну і як якісь небилиці, що розкаже у сні якась дівчинка, можуть вплинути на моє життя, чимсь мені загрожувати?"
Заспокоєний і підбадьорений такими думками Йосип вирішив, що конче хоче послухати розповідь Аї. Хоча, десь в глибині душі щось застерігало його: "Не треба, зупинись, це не твоє, ти не готовий".
Але Йосип придушив в собі цей тихий голос і задоволений своєю сміливістю смакував в думках майбутню пригоду.


Ніч перед сном.

З наближенням до Капернаума впевненість в правильності свого рішення і сміливість почали покидати Йосипа. Дедалі більше йому здавалось, що сни останніх днів не були випадковими видіннями, що все те якось пов’язане з подіями реального життя. І, заглиблюючись в спогади, Йосипу вже не здавались абсурдними натяки Аї, що його готували до цієї місії ще з дитинства. Але хто? і чому все так складно?
Неспокій і тривога проникали все глибше в душу Йосипа.
"А раптом я підходжу до дому, а біля порога сидить дівчинка, і вже не в сні, а наяву",- подумалось Йосипу. - "Як тобі така казочка?"
Йосип проганяв ці думки, але тривога в душі, незрозуміло чому, тільки наростала.
Вечоріло, за кущами акації вже виднівся Йосипів дім. Осел прискорив крок. Раптом розірвалась одна мотузка і корзина нахилилась на бік. Йосип став поправляти її на ходу, не зупиняючи тварину.
Коли заходили у двір він глянув вперед й остовпів - біля порога сиділа дівчинка і захоплено водила соломинкою по землі.
В Йосипа підкосились ноги, він оперся на ослика, корзина відірвалась і з шумом впала на землю.
- О, дядьку Йосипе,- закричала дівчинка,- дивіться який жук!
Йосип нервово засміявся. То була сусідська дівчинка. Вона соломинкою притримувала жука, який хотів втекти в траву.
- Що ти тут робиш? - вже заспокоївшись спитав Йосип.
- Мама послала повернути сіль, що позичала минулого тижня.
- Ну добре, можеш взяти жука собі.
- Та нехай іде собі додому, я вже награлась.
- Ти добра дитина, щасти тобі.
Дівчинка побігла додому.
Йосип завів осла в хлів і підійшов до дверей хати. Постояв, не наважуючись їх відчинити, ніби чогось очікував.
- Ну ти вже зовсім розклеївся,- сказав він собі з докором,- візьми себе в руки.
Йосип відчинив двері і зайшов у хату. Нічого не сталося. Він запалив каганця, помив руки, повечеряв. Весь час очікував, що ось-ось має щось трапитись, але нічого не відбувалось. 
- Перестань, а то так і справді з глузду з’їдеш,- сказав собі Йосип і ліг спати. Але заснути не міг.
Він відчував, що щось не так, щось довкола відбувається, щось приховується і тільки й чекає часу коли Йосип засне. То щось зашарудить в кутку, то трісне пересохла дошка, то закричить пташка на вулиці, то зашелестить дерево листям... Пролетіла муха десь над головою.
- Хіба мухи в темряві літають? - подумав Йосип з тривогою.
- Перестань,- вмовляв себе Йосип,- це все звичайні звуки, на які ти ніколи не звертаєш уваги, просто в тебе зараз загострені від страху відчуття, візьми себе в руки, будь чоловіком.
Але лише під ранок, коли за вікном вже починало сіріти, Йосип нарешті трохи заспокоївся і заснув.


Екскурсія на той бік.

Видовище було сумне - сіра земля, сіре небо, сіре від диму повітря. Кругом, на скільки сягав зір, були якісь руїни, які в окремих місцях ще димілись. Повітря було важке від диму, запаху горілого м’яса і мертвечини.
Літали великі сірі круки, часом пронизливо каркаючи, виглядаючи здобич.
Мимо пробігав якийсь сірий собака, одні ребра й шкура, побачив Йосипа і злякано шарахнувся від нього кудись вбік.
Серед цих руїн стояв чоловік, здійнявши руки і кричав.
- Ви чинили неправедний суд за хабарі,
обкрадали бідняків, сиріт і вдів,
думали не про народ, не про царство Ізраїльське,
а про свої маєтки і комори, про здирство, обман і розпусту.
Я вам казав: - Покайтесь, перестаньте грішити, не гнівіть Господа!
Ви не чули і продовжували чинити неподобства.
А тепер я кажу: - Тікайте, ховайтесь в пилюку, заривайтесь в нори, забивайтесь в розщелини,
бо відвернув Господь лице своє від вас.
І простягнув ангел руку свою з караючим мечем.
І земля вас відторгне за ваші злочини.
І розваляться ваші храми, бо нема там правди, закону і справедливості.
І розсипляться в пилюку ваші жертовники, бо огидні Господу ваші жертви, о, лицеміри!
І камінь спотикання стане каменем поклоніння.
І будете ви поклонятись пацюкам, кротам і кажанам.
Аж поки не будете винищені з лиця землі і небесний вогонь не очистить скверну...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше