Анастасія

Нічний кошмар.

Від ранкової прохолоди й свіжості після дощу йшлось легко, дихалось вільно. На душі було світло і легко, як після успішно складеного важкого екзамену.
Хлопчик вже прокинувся, сидячи на віслючку з цікавістю роздивлявся кругом і часом щось лопотів, показуючи ручкою. 
Коли проходили через якесь село він побачив жінку, що йшла назустріч, і радісно почав щось говорити, показуючи на неї.
"Думає, що то мати", здогадався Йосип.
Жінка пройшла мимо. Хлопчик дивився їй вслід зі здивуванням, не розуміючи, чому вона пройшла і навіть не глянула на нього.

При наближенні до Галілеї настрій Йосипа почав псуватись.
Відчуття свободи і окриленості після зданого іспиту вже пройшли, а тягар майбутніх проблем все більше схиляв його голову.

Хлопчик був необрізаним і в цьому полягала головна проблема. Його не можна було вводити в свій дім. В принципі, то й поганин міг укласти заповіт з Богом Мойсея, пройти певний обряд очищення і посвячення і бути прийнятим в єврейську спільноту. Але то свідомий вибір дорослої людини, а не однорічного хлопчика. А принести дитину для обрізання можуть лише батьки євреї. Тож і цей варіант виключався.
Йосип не бачив виходу, і це його все більше гнітило.
А ще Марія. Як їй пояснити появу дитини? Ладно б ще якби це був законний син Йосипа. А вводити в дім Марії поганську дитину...
З цими сумними думками Йосип зустрів свою першу ніч у дорозі додому.

Знов йому снились кошмари і приснився найстрашніший кошмар, який переслідував його все життя, починаючи з 15 років. Кошмар очікування майбутнього екзамену, який він не може здати.
Всі учні метушаться, щось вчать, зубрять, щось запитують один в одного, готуються, а Йосип випав з колії. Він пропустив щось дуже важливе і розуміє, що наздогнати вже нема ніякої можливості. Всі інші підуть далі, здадуть цей екзамен хто краще, хто гірше, і лише він один залишиться, не маючи жодного шансу пройти далі.
І невимовно пекуче, нестерпне почуття покинутості, безнадії охоплює всю його душу.
Йосип проснувся від нестерпної муки й заплакав.

Страх.

Була тиха ніч. Осел щось собі жував та відганяв вухами комарів, хлопчик спав з ангельськи спокійним виразом личка.
"І чого ти так розпереживався? Нічого ж поганого не трапилось".
Заспокоєний цією думкою Йосип знов задрімав.

Він опинився на крутому, кам’янистому, високому березі якоїсь річки. І йому чомусь треба було перебратись на інший беріг. Містка не було, на той бік вела тільки кругла гладенька колода.
Йосип зробив один крок і зразу ж відстрибнув назад. Внизу текла вода і складалось враження, що колода рухається в інший бік і неможливо було зберегти рівновагу. Крім того колода була слизька від намоклого на дощі моху. На дні неглибокої річки виднілись великі гострі камені. Йосип зупинився в нерішучості.
- Боїшся? - почув він знайомий вже голос, що лунав нізвідки.
- Ти хто? - насмілився спитати Йосип.
- Я ангел-охоронець твоєї душі, твоя совість.
- То порадь мені, що робити.
- Що робити ти й сам знаєш, але боїшся.
- Боюсь,- чесно зізнався Йосип.
- Я не можу сказати тобі "не бійся". Але ж не одному тобі доводиться ризикувати життям в цьому світі. Важливо лише, чи виправданий ризик або навіть пожертва. Чи достойна мета.
- Я розумію, але чому ти говориш зі мною лише у снах? Чому ніколи наяву? Чому нічого не радиш мені?
- Мій голос тихий, наяву його важко почути. Та й чи прислухався ти? Ну і це ж твоє життя, ти сам повинен вирішувати і нести відповідальність.

Йосип зняв сандалі, взяв їх в обидві руки й обережно ступив на колоду, намагаючись не дивитись вниз, а тільки під ноги і чуть далі. Він підходив вже до середини, шляху назад не було, напруга зростала, почали труситись коліна. Раптом нога посковзнулась на слизькому мокрому мохові.
Якимсь чудом Йосип не впав, а присів на другу ногу. Повільно випростався і обережно, але вже впевненіше пішов далі.
"Все-таки я не сам, якусь підтримку мій шлях має", подумав Йосип і прокинувся.
Світало, треба було збиратись в дорогу.

Буква Закону.

День минув без пригод.
Вечоріло. Вдалині показався Капернаум.
Осел відчував близькість дому і прискорив крок. Йосип стримував його, чим дуже дивував тварину.
"Це він хоче показати мені як воно, коли поспішаєш, а твій супутник спеціально гальмує",- подумав осел.
Але Йосип хотів добратись додому поночі, щоб ніхто не побачив хлопчика і не було зайвих запитань.
Добрались додому без пригод, ніким зі знайомих не помічені. Йосип розвантажив віслюка, впустив його в хлів, постояв трохи, оглядаючись і про щось обмірковуючи, потім рішуче повернувся, взяв речі і хлопчика і пішов в будинок.
Оселя Йосипа була великою, колись тут жило багато людей, а тепер він один. Тож більшу частину будинку тепер займала майстерня, кругом лежали заготовки деревини різних порід, складені для сушіння, частини коліс, хомутів...
Поївши і помившись з дороги полягали спати. Хлопчика Йосип поклав у велику корзину, застеливши її шерстяним клаптем. Сам зразу ж заснув, втомлений і дорогою, і переживаннями останніх днів.

І приснилось йому, що знаходиться він в величезній залі, залитій світлом. І кругом, по обидва боки, аж до самого трону в кінці зали, сидять поважні бородаті мужі в білих одежах. Напевне тут зібрались всі праотці, починаючи з Адама, Ноя, Абрама, Мойсея, царі, пророки, судді, священики...
Всі вони, не приховуючи свого осуду, дивились на Йосипа і мовчали.
"Напевне чекають ще когось",- подумав Йосип, глянувши на пустий трон.
Але тут піднявся старець з довгим жезлом і сказав: - Йосип, син Якова, порушив Закон і Заповіді, знеславив батьків своїх і рід Ізраїлів.
- Закон,.. знеславив,..Ізраїлів,.. - загомоніли всі присутні, потрясаючи кулаками, жезлами й бородами.
- Земля і Небо минуться, та не минеться жодна буква Закону, допоки не буде виконана!
- Горіти йому в геєні вогняній і пройти всі сім кругів Пекла! - прогримів вирок.
- Горіти,..горіти,..сім кругів,.. - загуділа зала.
Якась сила підняла Йосипа в повітря, перевернула кілька разів і опустила десь в темряві.
Йосип озирався навкруги, але нічого не бачив, засліплений і вражений попередньою сценою. Поступово його очі призвичаїлись до мороку і він почав щось розрізняти. Десь далеко спалахували темно-червоні вогні, миготіли якісь тіні, доносились крики...
Раптом Йосип глянув собі під ноги. Недалеко від нього сиділа маленька дівчинка й чимось гралась, не звертаючи ні на що уваги.
- Ти хто? Як тебе звати? - спитав Йосип.
- Ая.
- А мене Йосип.
- Я знаю.
- А що ти тут робиш?
- Тебе чекаю.
- Навіщо?
- Проведу тебе.
- Туди? - Йосип кивнув в напрямку вогнів і крику.
Дівчинка кивнула.
Вона встала, обтрусила платтячко і протягнула Йосипові свою ручку.
- Дай руку,- сказала вона.
Йосип покірно згодився. Вона взяла його вказівного пальця в свою маленьку ручку.
- Пішли.
Йосип мовчки йшов поряд з дівчинкою, чуть позаду.
- Не бійся. Буква то не минеться, але ж буква не головне.