Йосип.
Після заручин з Марією Йосип подався в Дамаск, щоб купити дещо для весілля. Це можна було б придбати і ближче, але Йосипа цікавили інструменти для роботи. В Дамаску був великий їх вибір та хорошої якості, тож він не міг не скористатись нагодою потішити себе новим знаряддям. Та й просто хотілось побути на самоті кілька днів у дорозі, подумати про своє життя, яке ось-ось мало різко змінитись.
Вирушив він на світанку, поклав на осла все необхідне для дороги, а сам йшов поруч. Йосип ніколи не сідав на віслюка, сідати на спину живої істоти йому було совісно, та й незручно це. Він любив ходити пішки, про щось думаючи. Йдучи своїми ногами він почувався вільним.
Раптом сірий нахаба зупинився і зробив задумливий вигляд, непомітно з цікавістю і деяким викликом спостерігаючи за Йосипом.
- Почалось,- зітхнув Йосип. Він оглянувся. Позаду виднівся Капернаум, пройшли вони ще зовсім мало.
Раніше Йосип сердився на вухатого за такі витівки, пробував на нього кричати, тягнути, пхати, навіть бити. Але це мало лише зворотній ефект, осел ставав дедалі впертішим.
Тепер Йосип став мудрішим, він розумів, що кожна жива істота має свій характер, свою гідність, не хоче бути просто рабом, власністю, інструментом в чиїхось руках. Вона може погодитись служити, діяти за певними правилами, виконувати певну роботу, але завжди хоче мати свою територію приватності, територію своїх невід’ємних, непорушних прав і свобод. Хай навіть і в якійсь дрібниці. Але ця дрібниця стає найважливішим у житті, бо дозволяє залишатись собою. Тож Йосип просто зачекав, поки тварина задовольнить своє почуття гідності.
Осел ще трохи постояв, зиркнув на Йосипа трішки зверхньо і з деяким розчаруванням, що не вдалось показати свій характер і пішов далі.
Йосип був людиною віруючою, навіть набожною. Його з дитинства цікавили біблійні розповіді. Коли інші діти бігли гратись, він шукав можливості послухати дискусії дорослих про Бога, про створення світу й людини, про вихід з рабства єгипетського.
Йосип з дитинства мріяв посвятити себе служінню Богу. І батько, помітивши такі його схильності, збирався, коли тому виповниться 15 років, віддати його в Єрусалимську духовну школу при Храмі.
- Віддам первістка свого на посвяту Господу Богу, - казав він гордо.
Але цьому не судилось збутися. Батько раптово помер, і Йосипу, як старшому чоловіку в сім’ї довелось взяти на себе турботу про матір, менших братів та сестер. Він став мовчазним, замкнутим, багато працював, і, здавалось, нічим крім роботи не цікавився. Але душу його постійно гризла одна й та ж думка: "Чому Господь не взяв мене служити йому? Що я робив не так? Чому я не гідний служити Господу?"
Вже й молодші брати і сестри повиростали, одружились і покинули дім. А Йосип, здавалось, ніким не цікавився, жив з матір’ю і був таким же мовчазним та відлюдкуватим. Лише коли померла мати він ніби проснувся від довгого сну й подивився на світ.
Невдовзі, повертаючись у свій Капернаум з Назарету, де останнім часом працював на будівництві, він познайомився з Марією, що жила з матір’ю в невеликому селі між Назаретом і Каною. Згодом вони домовились пов’язати свої долі.
В таких невеселих спогадах і роздумах минуло три дні дороги.
Загадкова жінка.
Ввечері третього дня Йосип прибув у Дамаск. Він розмістився на ночівлю з західного кінця Рівної вулиці, поблизу будинку для мандрівників, де вже було багато таких як він.
На другий день з самого ранку Йосип вирушив вздовж цієї довгої прямої торгової вулиці щоб купити потрібне і бажане. Справившись до полудня він повернувся на місце своєї ночівлі. Вирушати назад було пізно, та й треба було відпочити після шумного й багатого враженнями дня. Тож Йосип розмістився під великим густим кипарисом, дав їсти віслюку і сам сів перекусити та відпочити. Він їв і подумки перебирав свої сьогоднішні покупки, згадуючи як вибирав їх, як торгувався з продавцями.
Раптом його увагу привернула жінка з дитиною на руках, що повільно йшла вздовж рядів мандрівників, придивляючись до них, ніби когось шукала. Кинулись у вічі незвичайність, невідповідність між простим одягом жінки та її красивим і благородним обличчям, на якому простежувались сильні переживання, неспокій, тривога.
"Видно в неї серйозні проблеми" - подумав Йосип.
Жінка зупинилась біля Йосипа й уважно дивилась на нього.
- Можна я присяду тут?- спитала вона арамейською з помітним акцентом.
- Сідай, - Йосип посунувся під кипарисом поближче до осла.
- Я бачу ти добрий чоловік, звідки тут?
- З Галілеї, з Капернауму, а ти?
- Я з інших країв, - кивнула та чи то на північ, чи на схід.
Жінка поклала свої речі й дитину, хлопчика приблизно річного віку під кипарисом, розгорнула клунок з речами й почала годувати його козячим сиром із хлібом. Потім понесла його за дерева справити природні потреби. Повернувшись, посадила маля на ковдру і щось говорила йому на незнайомій мові, показуючи кивком голови на Йосипа.
- Приглянь за ним, мені треба відійти, - сказала вона Йосипу.
Йосип кивнув.
Жінка поцілувала хлопчика в голівку, відійшла кілька кроків, повернулась, підняла руку, спробувала усміхнутись, потім різко повернулась і швидко пішла.
Йосипу здалось, що жінка плакала.
Минуло багато часу, а жінка не поверталась. Йосип почав непокоїтись. Він встав, пройшовся в напрямку куди пішла жінка, не випускаючи з виду свого осла і дитину, але жінки ніде не було.
Перстень.
Сутеніло, хлопчик почав щось лепетати, простягаючи ручки до згортка з речами.
"Мабуть зголоднів",- подумав Йосип. Він розгорнув пакунок, щоб знайти щось їстивне для дитини.
Крім їжі для малого там виявились і деякі речі жінки, що свідчили про її непросте походження. Якась косметика, пляшечка з дорогим миром, золоті прикраси, золоті монети і якийсь дивний перстень.
Перстень викликав подив не лише своїм виглядом і символами на ньому. Він був не золотий, навіть не срібний, а залізний.
"Навіщо робити із заліза таку складну ювелірну роботу?", дивувався Йосип, "воно ж поржавіє і нічого не варте..."
Йосип чув легенду, що буває залізо із неба, речі з якого не ржавіють і мають чарівні властивості, але не вірив у це. "З неба лише вода падає, ну ще сніг і град, але то теж вода"- думав Йосип. "В Писанні є, що може манна падати, риба, сірка вогняна, а от залізо... Хоча хто зна, падають же й зірки, а з чого вони? Може цей перстень із зірки."