Розділ III Макс і загадкові вогні внебі

Наші друзі - найкраще, що є у нашому житті. Кращими можуть бути хіба що друзі, у яких є шоколад

 Л. Грейсон

Минув рік. За цей час Максиміліан та його друзі підросли та закінчили 4 клас. Знову було літо, а значить аж три місяці канікул розваг та пригод. Просто суперово!

Однією з розваг для Макса кожного року було допомагати мамі та сестрам робити абрикосовий джем та кульбабове вино. Максиміліан любив ласувати цим джемом кольору сонця взимку, намазуючи на великий запашний кусень хліба. На щастя, цього року абрикоси в їхньому саду вродили, хлопець натрусив та нарвав разом з Кетрін та Рейчел багато плодів з дерев, тому джему вийшло багато. Він стояв на полицях в невеликій кімнаті поруч кухнею в скляних банках, радуючи око теплим світло-помаранчевим кольором.

Що ж до кульбабового вина, то сім'я Фраїв знала секрети збирання цих рослин, щоб вино вийшло смачним. Кульбабу варто потрібно збирати в хорошу погоду, тобто в сонячний день в першу половину дня, адже після обід вони будуть вже прикриті, а ще на рослинах збережеться пилок, і саме він додасть майбутньому винові особливого аромату та присмаку.  Це все Макс дізнався від мами Шарлотти Фрай. Для виготовлення вина члени сім'ї Фраїв використовували лише квіти, які одразу ж від'єднували від зеленої частини кульбабок для того, щоб напій не гірчив.

Вже три роки Макс старанно допомогав збирати кульбабу, але на цьому його допомога закінчувалась. Далі Шарлотта Фрай разом з доньками чаклували на кухні самі. Через місяць вино було готове, його розливали у пляшки та ставили на полиці біля абрикосового джема.

Влітку навчання в школі не було, тому друзі сміливо могли прокидатись, коли заманеться, грати цілими днями в різні ігри або ж просто теревенити про все на світі. Останнім часом вони всією компанією, "бандою", полюбляли кататись на трамваї. Правда водій не поділяв їхнього захоплення та постйно бурчав щось собі під ніс, побачивши їхню компанію.

Одного липневого вечора їх невелика компанія з чотирьох чоловік як завжди сиділа на їхньому місці, березі невеличкої річечки неподалік від дому Фраїв. Весь цей день друзі захоплено грали в м'яча та бадмінтон, а ввечері, нарвавши яблук та вишень у сусідських  садах, малі шибеники посідали поласувати цією смакотою. Раптом Біллі вигукнув, показуючи рукою в темне небо:

- Дивіться, якісь вогні в небі рухаються!

- Не зовсім схоже на літак, -добре придивившись сказав Макс.
- А може це НЛО?- запитав у друзів Гаррі, високий рудоволосий хлопець, висловивши здогадки всіх присутніх. 
- Все може бути,- промовив Арчі.

- Та яке НЛО? Кажу вам, хлопці, це може бути якась нова модель літака,- сказав Біллі.- Мій рідний дядько Роберт працює в льотчиком на аеродромі неподалік від Лондона. Не так давно я випадково почув, що він розповідав батьку, що зараз виготовляють такі види літаків, які ми навіть уявити не можем. Вони дуже швидко літають.
- Та ти що, Біллі?! Справді? Нічого собі,- заговорили хлопці. 
- А я думаю, що це НЛО!- стояв на своєму Гаррі, їх однокласник, що славився своєю впертістю. 
- На наступному тижні мій дядечко приїзджає до нас в гості. Ось і запитаємо, -промовив Біллі. 
- Гарна ідея, -схвально сказав Макс. 
Пройшов тиждень, і дядечко Роберт нарешті приїхав до рідні Біллі в гості. Племінник розповів все, що знав про загадкові вогні в небі, які після того хлопці бачили ще один раз. Та як на зло вогнів у небі не було, діти сильно чекали на них, але марно, тому дядько Роберт не міг відповісти дітям на їхнє питання. Три дні промайнули, як один день, і йому треба було від’їзджати наступноно дня. Ввечері перед своїм від’їздом він вирішив утішити засмучених дітей та зібрав їх біля багаття, щоб пригостити їх смаженою кукурудзою та розповісти про літаки все, що знав цікавого. І ось коли майже всю кукурудзу було з’їдено, всі пісні переспівано, а про літаки майже все розказано, в небі знову з’явились загадкові вогні, що рухались. Всі присутні на мить завмерли, а потім хлопці,всі, як один, повернули голови до дядька Роберта, очікуючи на відповідь.

- Хлопці, ви були праві. Я теж тільки що бачив вогні,- сказав молодий чоловік.

- І що ж це може бути, га, дядечку?- запитав Біллі на правах родича.

- На жаль, важко сказати,- сумно зітхнувши, промовив дядечко Роберт. - На даний момент немає доказів про наявність позаземного життя, Але все може бути,- хитро всміхнувся він до хлопців.

- А дослідження існування інопланетян взагалі проводяться?- зацікавлено запитав Гаррі.

- Так, звісно. До того ж Сполученні Штати Америки, Радянський Союз, наприклад, проводять дослідження космосу. Ви ж певно чули, що рік тому Юрій Гагарін літав у зоряний простір?

- Ще б пак! Це так потрясно!- промовив Макс.- Я теж хочу стати космонавтом!

-  Похвально,- промовив дядечко Роберт.- Та що там люди! Вже й тварини літали в космос.

- Нічого собі! Мий не чули!- загомоніли між собою хлопці.

- Так. 19 серпня 1960  року було здійснено перший в історії орбітальний політ у космос собак Білки та Стрілки.

- А вони хоч повернулись назад на Землю?-  занепокоєнно запитав Біллі, погладжуючи за вухом свого собаку Джонні.

- Так, повернулись,- сказав дядечко. А літали вони на кораблі «Супутник-5».

- Клас,- промовив Арчі.- От би й мені колись полетіти на космічному кораблі,- мрійливо додав він.

- Чому ні? Все можливо,- запевнив його дядько Роберт.

- Я по радіо чув, що хочуть досліджувати Місяць,- промовив Біллі.- Дядечку, це правда? Чи про таке чув?

- Так, хлопці, правда. Дійсно плануються дослідження Місяця, а також вже зараз запускаються супутники в небо. Може ви чули про останні, - висловив припущення молодий чоловік.

- Я чув, - сказав Гаррі гордо. Мені тато розповідав.

- Молодець в тебе тато,-  сказав дядько Роберт до Гаррі, а потім поглянув на ручний годинник.- Нічого собі ми засиділись, хлопці. Все одинадцята вечора. Час збиратись додому.