Глава 6

Глава 6

У якій головна героїня приходить, нарешті, до тями та намагається пояснити, чому стиль бохо не має віку, а також про багатошаровість та багатогранність життя та маркетингу, про точки відліку, які є основою всього і про те, чому, перш ніж когось Чомусь вчити, треба знати хто такий цей «хтось». І кілька слів про бренди, на яких головна героїня з'їла не одного собаку, і в розпачі намагається пояснити своєму коханому, чому бренди їсти не можна в жодному разі.

Щоденники нині не в моді.

Я навіть сказала б так: не в тренді.

А якщо щоденник - то напоказ.

Чи знаєте, пишу про потаємне, про найтаємніше, ділюся з вами, віддаю вам найдорожче… За подібною ціною…

І, оскільки воно дороге, то будьте ласкаві, пишіть коментарі та ставте позначку «подобається». А ще краще - серце, тобто "супер". Вам що, шкода?

Записки майже п'ятдесятирічної пані - теж навряд чи будуть комусь цікаві.

Причому слово «майже» можна також сміливо опустити.

Тільки не питай, коханий «куди опустити?». Я вже відповідала на це твоє дуже дотепне запитання.

Ти прийдеш?

Прийду!

Куди?

До тями…

Приходжу до тями та оглядаюся на всі боки…

Що не кажи, а в сучасному світі треба вміти показати себе.

Скажете, у світі мало гарних жінок? Годі! А визнаними красунями стають одиниці.

Скажете, у світі мало розумних чоловіків? Так, можна сказати, буквально кожен другий... А скільки з них здобули визнання своїм розумом?

Отож!

Скажете, у світі мало заповзятливих людей? Думаю, достатньо. Чому ж не всі вони створили свій успішний бізнес?

Запитання!

Тобто до таланту та геніальності (у будь-якій галузі) потрібно ще щось. Але давайте не говоритимемо про геніальність. Геніальність - це все ж таки не зовсім нормальне явище, якщо, звичайно, поняття «норма» взагалі доречно застосовувати, говорячи про це.

Давайте про здібності? Які є у всіх. Просто в одних трохи менше, а в інших трохи більше. Чому ж ті, у кого «трохи менше» іноді успішніші, ніж другі?

Може, вони щось знають?

Про себе? Про особистий бренд? Про розкрутку чи просування?

Про що?

Про маркетинг та його, так звані інгредієнти, альтернативи, нововведення, заломлення і навіть збочення, яких у цей час з'явилося достатньо?

Адже збочення в маркетингу - це певною мірою природний процес. Сумний, але природний.

Маркетологи всього світу ламають свої аналітичні мізки для того, щоби придумати щось нове. Знайти те, чого ще не було. Просунути так, як ще ніхто не просував. Розкопати те, що ще ніхто не розкопував.

«Будь краще чи будь іншим!»

Але…

Для того, щоб бути «іншим» або бути «кращим», ніж інші, спочатку потрібно стати як усі. Дізнатися, що знають всі. Навчитися діяти так, як уміють діяти усі. Знати прийоми, які знають усі.

І тільки потім, маючи основу, можна ставати краще чи іншим.

Для того, щоб зробити щось краще чи інакше, потрібно спочатку навчитися робити це «щось» стандартно, так, як усі.

А потім уже виділятися.

А що виходить?

Я не знаю нот, але музику пишу? А що?

А якщо хтось почне виникати, завжди можна відповісти словами Незнайки: «Не доросли ви ще до моєї музики!».

Ну що ж…

Мені хочеться поговорити з тобою про маркетинг. Тому що це область, яку я люблю. Тому що це - моя спеціальність, і я, як ніхто інший, бачу, що ТАМ відбувається.

Всередині та зовні.

Поговорімо про це, коханий, га?

Поговорімо про основу? Про маркетинг у чистому вигляді, і про те, яким він став зараз. Спробуємо відповісти на запитання, чому досягти успіху в маркетингу сьогодні, можна виключно у тому випадку, якщо знати, розуміти та приймати (а не заперечувати) класичний маркетинг?

Про багатошаровий бохо-маркетинг, чорт забирай!

Так-так, я знаю, що ти маєш інші інтереси. І якесь уявлення про мою спеціальність теж є. Та й взагалі, хто зараз не знає щось про маркетинг?

Безумовно, у тебе вже є основа та гідне уявлення про те, що і як може створити чи зруйнувати маркетинг. Але, може, тебе хоча б цікавитиме життя (особисте та маркетингове), хід думок та погляди маркетолога на різні ситуації, процеси, тактики та стратегії?

Ну що ж… Тоді… (дякую, Михайле Опанасовичу!) «за мною, мій читачу!»

Будемо сперечатися, дратувати один одного, маніпулювати, тріпати нерви, перетягувати на себе ковдру і розважатися!

І ще раз…

Ну що ж…

На модній дошці було написано кілька слів.

Абалденний. Офіційний. Славненький. Недороблений.

Ми сиділи за круглим столом - водичка, печиво, блокнотики з логотипом - все, як треба - і слухали промовця.

- Уявіть собі, що ви розробляєте тест, і вам потрібно сформулювати завдання до цих слів. Що ви пропонуєте?

Ну, ми й почали пропонувати. Формулювали по-різному, але, якщо узагальнити, то вийшло два напрямки:

Знайти слова, написані з помилкою.

Знайти слова, написані без помилок.

Наш тренер - гуру у всіх відносинах - тут же розділив нас на дві групи - оптимісти, які шукають у всьому хороше, та песимісти, які шукають у всьому недоліки.

І почав учити далі!

І як почав учити!

Стоп, хлопці!

Чи не надто все просто?

 Ось так, з легкої руки тренера, відповівши на одне маленьке запитання, ти стаєш володарем ярлика, але це ще, як кажуть, найменше зло. Подумаєш, хтось назвав песимістом!

Але… Хіба в цьому справа?

Вся біда в тому, що, зарахувавши (штучно) тебе до якоїсь групи, тебе починають вчити, розвивати, вдосконалювати, змінювати, приймаючи ЗА ОСНОВУ той факт, що ти маєш характеристики цієї групи.

А ви впевнені, що це справді так?

А може, я відповідала, не думаючи?

А може, мені просто туфлі тиснуть?

А може мені пити хочеться, і тому мені зараз світло не миле? А в інший час я ого-го яка оптимістка?