Глава 4

Глава 4

Яка є просто розповідь. Автор та головна героїня разом вирішили винести його в окремий розділ. Річ у тому, що в цьому оповіданні багато імен і персонажів, а також почуттів, переживань і взаємних закидів, так що його просто необхідно було відокремити від усієї книги, щоб читач зміг розібратися у всій цій мішанині. Або мікс, як кажуть у наш час...

Ліка та Олексій

За вікном машини йшов сніг.

- Тобі не набридло бути білою вороною?

- Що ти маєш на увазі?

- Я маю на увазі те, що коли всім весело, треба веселитися. Інакше навіщо зустрічатися з друзями? Продемонструвати їм свою оригінальність? Тобі ще не набридло зображати всесвітню скорботу?

- Мені справді набридло дурне хихикання сорокарічних «дівчаток» та їхніх чоловіків. І я б із задоволенням на все це не дивилася.

- Навіщо тоді ходити у гості?

- А ти почував себе комфортно? Тобі було добре?

- Так, уяви собі, мені було нормально. Адже ми зібралися не копатися один в одному і не виводити один одного на чисту воду. Ми зібралися випити пива, розумієш? Випити пива! А якщо в тебе був поганий настрій, то треба було залишатися вдома.

- І ти поїхав би один?

- Невже ти не розумієш, що  напідпитку в компанії недоречно говорити про високі матерії?

- Чи не надто багато зауважень, любий?

- Тебе ж не чують, розумієш? Не чують! Навіщо ти приплела цього митця, як його? Хотіла блиснути ерудицією? Похвалитися тим, що знаєш більше за інших? Так ось, це саме так і виглядало. Навіщо ти ставиш оточуючих у незручне становище? Може, хтось має інші проблеми? І турбот більше, ніж у тебе.

- А до чого тут художник?

- Ти думаєш, в інших не знайшлося б тем для розмови, які б ти не могла підтримати?

- Я так не думаю.

- Ти наздоганяєш тугу.

- Спасибі.

- А якщо тобі так шкода було Федю, треба було й підтримувати розмову саме з ним, а не залучати його до спільної балаканини. Ти думаєш, йому ставало краще від твоїх безглуздих запитань: «Федор, а що ви думаєте? Федір, а вам подобається? Не кажучи вже про те, що всі звертаються до нього на «ти»…

- Він на 15 років старший за нас. Як мінімум. І якщо він не хоче зображати «юнака», я можу його зрозуміти.

- Ти всіх можеш зрозуміти! Тільки від цього нікому краще не стає.

- А ти не міг би трохи зменшити тон? Я, здається, не твоя студентка.

- На щастя ні.

- Я теж думаю, що це - на щастя.

- Ну зрозумій же, дурненька. Я бачу і розумію, що ти - на голову вище за будь-якого з них. Але це наша з тобою компанія. Іншого у нас немає. Якщо ми не будемо проводити час із ними, ми просто сидітимемо вдома. Тим більше це твої колеги. Не мої. Але мені вони подобаються. Мені легко з ними. Вони дуже непогані люди. Не можна вимагати від людей надто багато. Вони збиралися просто відпочити. Інтелектуальні теми обговорюються в інших місцях.

- Невже ти не зрозумів?

- Я зрозумів усе, що я мав зрозуміти. Усі збираються їхати до Карпат у січні. Федя знову не їде. Рената - велика лижниця - їде одна. Стас не хоче брати Віру. Після того, що було, Віра не відпускає його. Костиковим байдуже. Максимови ще не вирішили. Ми з тобою поїдемо, якщо ти перестанеш розумничати. Ти задоволена?

- Я не розумую. А тобі не здається, що Федору та Вірі хтось має розплющити очі?

- Мені, люба моя, нічого не здається. Тим більше мені не здається, що я маю щось комусь відкривати... А якщо людина свідомо заплющує очі, то було б дивно і безглуздо йому насильно їх відкривати.

- Я почувала себе дуже ніяково.

- На мою думку, це все помітили. Я маю на увазі твою незручність. Краще б ти пила пиво разом з усіма і не чіпала цього нещасного Федю.

- Нерозумно вдавати, що нічого не відбувається.

- Це єдиний вихід, якщо не можеш змінити те, що відбувається. Краще б просто ти пила пиво.

- А хто б тоді віз тебе додому?

- Заради такої нагоди ми могли б взяти таксі. Прошу тебе, будь розумничкою, не треба притягувати до себе чужі турботи. В нас своїх вистачає.

- І ти хочеш їхати з ними до Карпат після того, що було сьогодні?

- Я хочу їхати до Карпат. З ними чи без них - це інше питання. Я хочу відпочити та покататися на лижах. І оскільки є компанія, то можна поїхати з ними. От і все. Якщо ситуація влаштовує всіх, хто ми такі, щоби щось змінювати? Нас це не стосується.

- А тобі не здається, що ми просто створюємо фон? І на цьому тлі Рената та Стас закручують свій роман.

- Для того, щоб закрутити роман, як ти висловлюєшся, фон із друзів та знайомих не потрібен. І... Я повторюю, сонечко: мене це не стосується. Якби всі зібралися їхати не кататися на лижах, а, наприклад, грати у хокей, я не поїхав би. Я не вмію грати у хокей. Але я люблю і вмію кататися на лижах. І ми поїдемо. Якщо тільки ти перестанеш кидатися від звичайних життєвих ситуацій. Перестанеш бути блаженною. Перестанеш щось міняти довкола. Перестанеш звати всіх милуватися першим снігом, у той час, як для тих, хто за кермом, це приносить лише суцільні незручності. От ми й під'їхали. Обережно заїдь. Тепер назад трохи... І вперед потихеньку...

"Я сумую за тобою. Ти вже вдома?"

«Вдома. Я теж сумую. Це було востаннє. Я більше так не можу"

"Не переймайся. Вперше, чи що?»

«Мені дуже соромно за неї. Мені боляче, що це бачили усі. Лягай спати, кохана. Добраніч. Я цілую тебе."

«Я не засну. Думатиму про тебе.»

Олена та Сергій

- Слухай, ти зрозуміла хоч щось? У Віри що, мозок заклинило? Чого вона так накинулася на нього?

- Невже незрозуміло? Скільки ж вона може мовчки дивитись на те, як Стас та Рената фліртують? Вони ж нічого не бачать довкола. Особливо Рената. А Віра… Їй пити не можна. Не витримала.

- Я розумію, що не витримала. Можна просто встати та піти. Можна відвести свого чоловіка. Можна не ходити з ним у гості. Але роздавати ляпаси? Тим більше при людях.