Глава 3

Глава 3

У якій автор разом із головною героїнею (що зовсім не одне й те саме) намагаються пояснити, що привело їх разом на цю доріжку. А також: чому вони вирішили змішати все в одну купу, а саме психологію, маркетинг, вік і особисте життя, і чому ця книга таки художня, попри всі бізнес-хитрощі автора та головної героїні (що, як вже було сказано, абсолютно не одне й те саме).

Ну що ж…

Починати з «ну що ж…», мабуть, не найкращий варіант, але з чогось треба розпочати. Чому б і ні?

Але можна розпочати й по-іншому.

- Чи знаєш, - сказав один молодий автор середніх років іншому молодому автору середніх років, - ти, звичайно, дуже розумний, і образи будуєш чудово, і сюжети у тебе хвацько закручені… але свій вік теж треба відчувати.

- Як ти собі це уявляєш? - Запитав другий автор.

- Якщо коротко: з оргазмами треба зав'язувати.

Як вам такий початок?

На мою думку, чудово.

Бідолашні автори!

Ти не любиш говорити про ТАКЕ. А я як маркетолог, який дивиться на маркетинг, як на життя (і навпаки), просто зобов'язана іноді.

А як інакше, якщо сьогодні, куди не подивися - оргазм, інтим, еротика, прелюдія тощо? Кажуть, що це впливає на читача та покупця, на тебе і на мене, на всіх чоловіків, жінок та іншу живність, яка живе навколо нас. Тваринні інстинкти, я сказала б. Мабуть, без них - нікуди.

Ти звернув увагу на те, що вони були молодими авторами середніх років?

- А як по-іншому залучити читача чи клієнта?

Ти цілком міг би поставити мені таке запитання.

Справді, як?

Можу погодитись, що був час… Спочатку на тему сексу було накладено табу, а потім раптом усім сказали, що пристойними бути непристойно, і тема відкрилася. О, як усі заговорили про секс! Навіть там, де він взагалі не до чого!

Але… коли все можна, оригінальним та ексклюзивним стає саме те, що начебто не можна. Раніше було «лицемірство, відстій, совок, сексу немає…» А тепер?

А тепер, якщо хтось напише просто «він був закоханий», то всі, хто у всіх анатомічних подробицях описали прелюдії та шалені оргазми, скажуть: «Оце загнув!»

Утрирую, звичайно.

Але, за великим рахунком, це так.

До речі, я добре пам'ятаю той телеміст де прозвучала фраза «а в нашій країні немає сексу». Йшлося про рекламу в цілому та рекламу сексу, зокрема. І фраза ця стосувалася реклами.

Адже як зачепилася! На століття!

Гарна, мабуть, була фраза.

Це був час, коли в нашій країні не було ні Бога, ні сексу.

Вимовила вона задумливо.

Він просто зітхнув.

Ну що ж…

Діючі особи та виконавці:

Ти,

Я,

Наша любов,

Бренд, контент, маркетинг, копірайтинг (для тих, хто ще не знає, потім поясню, що це таке),

Думки, що скачуть.

Багато літер…

«Чоловіки, коханці та начальники, не змовляючись, спільними зусиллями довели її до такого стану, що їй просто нічого не залишалося робити, як почати писати книгу».

Вона була така вся ексклюзивна, а вони такі, знаєте, тривіальні. І нічого… Якось жили… До певного часу.»

Як тобі такий початок? Чіпляє?

Зауваж, ні слова про секс! Хіба що «коханець» звучить трохи фривольно. А що? Звичайне слово.

До речі, ж *** - теж звичайне слово. Але змушена наставити зірочок.

Що це? Маркетингове святенництво чи дотримання пристойностей?

На це питання нам з тобою ще доведеться відповісти.

Запитання. Запитання. Запитання…

Скільки тобі років?

Тобі доводилося відповідати на це запитання?

На жаль, так…

На це питання ми відповідаємо все життя. Спочатку показуємо на пальчиках, потім з гордістю заявляємо «а мені вже…», потім це стає залежним від ситуації - у якомусь разі «мені вже», а в якомусь - «мені ще тільки», потім…

Потім починається найцікавіше. У якихось інстанціях ми змушені вказувати точну дату народження або вік, а в якихось - думаємо: «А вам що? Вас якось стосується мій вік?

Іноді виникає запитання: «а скільки б ви дали?». Гарне питання. Ви дайте, скільки можете, а я візьму скільки хочу.

А чи пристойно питати про вік? Раніше було непристойно. Особливо жінок. А зараз - нічого, можна. Довиступалися, феміністки…

Потім починається… «А я себе не відчуваю на свій вік» чи «що ви хочете? Мені вже…". Або «Що таке вік? Декілька цифр у паспорті?»

Так, це не перелік обов'язкових життєвих питань. Але... На них доводиться відповідати.

І тобі, і мені.

Вголос чи про себе.

Так, зовсім непомітно для себе, я виявила, що мені вже... Хотіла написати точну цифру, а потім засумнівалася. Чи потрібно? Ти й так знаєш, скільки мені років. Хоч і не зізнаєшся. Свого часу я добре провела інструктаж із цього приводу. Ти засвоїв.

Свого часу…

Яка гарна фраза.

Ах, час, час…

З віком у мене особливі стосунки. Примхливі.

У двадцять років мені здавалося, що до тридцяти треба встигнути зробити все.

У тридцять я дала собі термін до сорока.

У сорок зрозуміла, що до п'ятдесяти мені ще далеко, і я встигну зробити те, що запланувала.

Зараз розумію, що майбутні ХХХдесят - це, звичайно, далеко не молодість, але… Розквітом зрілості це ще можна назвати.

А втім…

Кому потрібно вигадувати ці назви та визначення?

Просто не хочеться старіти.

Мудрість, майно, досвід… Все це, звісно, ​​дуже добре, але…

Я боюся цього.

Ти це знаєш.

І за те, як ти знаєш, я тобі вдячна.

Може, саме тому я й намагаюся скакати на одній ніжці (не буквально, звичайно), намагаючись довести собі, тобі, світові, що попереду ще дуже багато. Я вважаю, що я правильно ставлюсь до віку. Його не можна ігнорувати. І не можна приділяти йому надто багато уваги. Усього має бути в міру.

У кожному життєвому циклі (а вони теж у всіх різні, хоч би скільки нас переконували західні вчені та тибетські ченці в якійсь циклічності всіх, без винятку, людей) є те, чим ми володіємо незалежно від своїх бажань.