Глава 3 / Вечір другого дня

Глава 3

Вечір другого дня

"Що це!" 

Володя швидко зупенився напружуючи ноги в колінах, кросівки на ногах сильно втопились в грязюку яка була перемішати в листях з дерев. Озирнувся назад різко кинувши погляд в сторону їхнього дому. Зіниці очей почали пульсувати, він спробував настроїтись, щоб знову почути те що пролунало декілька секунд тому. Нічого не відбулося. Ніщо знову не почало голосно шуміти із сторони дому. Він задумався! Протягнув праву руку в гору до грудей, витягнув медальйон із під кофти, тримаючи на долоні поглянув і був впевнений, що медальйон почав знову видавати вібрації. Можливо, це йому здалося! Можливо медальйон вібрував, або просто декілька разів вдарився об його груду і йому здалося все те. 

"Невже, я божеволію!" - запитав себе не зводячи погляду з медальйона. "Можливо потрібно повернутися. Можливо то бабуся кричала. Можливо з нею щось сталося" - відвів погляд від медальйона, поглянув в сторону дому, бачив лише кінцівки даху, які виднілися поміж густих дерев. "А Діана! Що вона тоді подумає, коли прийде сюди, а мене тут не буде. Вона буде злитися! Можливо і ні. Можливо зрозуміє, що я не прийшов із-за якоїсь причини. Можливо!" - опустив руку до низу відпустивши медальйон, той в момент злегка вдарився в його груди поверх кофти. "Вибач мене Діана" - озирнувся в сторону дерева де вони з дівчиною завжди зустрічалися і почав повільно крокувати в сторону дому.

Пройшов декілька метрів не спіша Володя зупенився, насторожив слух кивнувши злегка головою в бік, але не зупеняючись продовжував прямувати в сторону дому.

- Володьку! - із поміш кущів видався звук і через мить з них вийшла дівчина.

Він швидко зупенився, після того як почув своє ім'я, оглянувся в сторони, побачив, що неподалік від дерева стоїть Діана з опущеними руками і широко відкритими очима які щільно дивилися в його сторону.

- Володьку! - вона знову повторила, але продовжувала стояти на своєму місці.

- Діана! Я думав, що ти вже не прийдеш! Тому хотів вже повертатися додому, - посміхнувся до неї від усієї щирості.

Володя почав крокувати до неї не дуже швидким темпом, всунув руки в кишені, стиснув не сильно плечима в гору, немов показуючи, що йому стало соромно коли він її побачив. Посмішка на губах продовжувала змальовувати його радість в її сторону, що вона все-таки прийшла. Він був дуже радий що не пішов раніше, а дочекався цього моменту. Завжди радів коли її бачив, немов перший день, немов постійна перша радість при погляді на неї.

- Мама твоя тебе все-таки відпустила. А я вагався думаючи, що вона тебе вже не відпустить.

- Володьку! - дівчина так і не зрушила зі свого місця в його сторону.

Хлопець швидко скинув радісну посмішку з губ і почав повільно затримуватися кроками. Стиснув брови. Ще мить пройшовся вперед на декілька метрів і вмит зупенився. Йому здалося дивним те, що дівчина і надалі продовжувала стояти не ворухнулася ні руками ні головою. Погляд у неї і надалі був щільно холодний в його сторону. Обличчя не видавало ніякої поведінки. На мить йому здалося, що вона навіть не ворушить очима, не закриває їх, лише волоси повільно розкидало в сторони легким вітром, який дув з поміш дерев. Все, це він легко помічав, бо знаходився вже неподалік від неї, приблизно метрів до п'яти, а можливо і більше, можливо і менше, він не був впевнений в цьому. 

Сумніви в голові нахлинули його думки, йому було цікаво, чому вона так поводиться. Можливо це якийсь прикол, можливо для неї це смішно! Але смішного тут немає нічого! Йому стало не по собі. В голові промайнули сумнівні думки: можливо це не вона! Можливо це знову відбувається. Він знову перенісся у свої видіння, або ще як назвала це його бабуся: в інший світ. Можливо це дехто із тих монстрів. Але, як монстр зміг заговорити, ніколи не чув він щоб хоч один з монстрів говорив, а ще і його мовою. 

"Це знову сон! Я що так і не проснувся" - витягнув ліву руку з кишені, підніс до голови почавши потирати потилицю.

- Я хочу дещо з тобою поговорити, - не витримав він цієї тиші і знову звернувся в її сторону. - Я сьогодні знову бачив сон. Бачив своїх батьків. І бачив ще декого, - після промовлених слів йому забракло сили знову почати наближатися. Хотів, щоб вона почала першою, очікував від неї хоча б деяких рухів, або навіть безглуздої поведінки в його сторону. - А також, я дізнався про доньку бабусі, - продовжив говорити, - так як ти і казала, вона насправді померла. А ще, я дізнався дещо нове про свою маму, не враховуючи той сон, що, я бачив. 

Він був впевнений, що ці слова мали зацікавити її, що вона не втрималася би настільки довго стояти нерухомо і, вже давно б почала підходити, точніше бігти до нього, щоб дізнатися все. 

Сумніви в його голові продовжували зростати щодо подруги.

- Ти мене лякаєш! - витягнув другу руку з кишені і вмить махнув нею в бік. - Чому ти нічого не говориш, нічого не робиш, лише стоїш. Чому? - опустив голову також за нею опустивши руки вниз.

- Володьку! - ніжний голос його подруги знову пролунав з її сторони.

Хлопець почав піднімати голову в гору, кинув свій погляд на неї і, знову збенжетено здивувався.

"Ця посмішка" - задумався після побаченого. 

- Діана! Що з тобою? 

Вмить він відчув легку вібрацію на грудях, не довго думаючи опустив голову в низ, поглянув на медальйон, який почав здригати в сторони, камінчик який знаходився всередині медальйона почав швидко змінювати свій колір між червоним і чорним. Володя швидко зрозумів, що тут щось коїться не те. Перше, що спало на думку то повільно відходити назад, або в сторону, але друга думка для нього здалася кращою: швидко почати бігти на неї і усім своєму тілом повалити дівчину на землю. Він кивнув сам собі для підтвердження ідеї. Повільно підняв руки до грудей, обома долонями обійняв медальйон і вимовив пошепки.

"Я розраховую на тебе" - після цих слів він повільно закинув медальйон в середину за кофтину, почав оглядатися в сторони немов шукав дещо, що можна було взяти в руки і, тут йому прийшла ідея! Він швидко обернув голову в праву сторону, допоки його кінчик бороди не торкнувся правого плеча, ліву ногу повільно почав висувати наперед напруживши м'язи на ній, повільно почав обертатись верхньою частиною тіла за поглядом очей. "Тепер" - голосно викрикнув і швидким ривком почав бігти в сторону дівчини.