Глава 4 / Зустріч з минулим - 1

Глава 4
Зустріч з минулим
 1

Сьогоднішній ранок для неї почався якось по іншому. 
Піднялася з ліжка, озирнулася в сторони. 

"Напевне це був сон! - протерла себе по голові в роздумах. - Але він був настільки реальним. Настільки... Настільки страшним, - стояла біля ліжка, тримала притулену праву руку до лоба. Видавала звуки схожі на стогнення. 
"Невже знову, - прошепотіла собі під ніс. - Чому так болиш..."

Із закритими очима, малими рухами-кроками прямувала до дверей. Ліву руку протягнула в перед, щоб не наїхати на стіну, або на двері. Відчула долонею, що торкнулася чогось твердого, протягнула нею в низ, нащупала ручку. Відкрила двері.

- Дівчата, ви вдома? - у напів голоса вимовила. Відняла руку від лоба, витянула шею в перед і зі жмуреними очима виглянула зі своєї кімнати. 
На коридорі нікого не було. Ніхто не відізвався на її голос. 

- Хм... - стисла плечима від не розуміння, чому ніхто не відізвався. - Яка година! - повернулася знову у кімнату, шепочучи про себе. - Невже, я проспала! - підійшла блище до маленької тумбочки метер у висоту і стільки в ширину, на, якій стояв маленький годинник рожевого кольору. Взяла його в руки піднесла блище до обличчя. - Дивно! - поставила годинник знову на тумбочку. - Лише сьома година і п'ять хвилин, - провела очі в гору, потім у сторону. Озирнулася в бік шафи, підійшла блище до нього. - Де вони? - нагнувшись до низу почала дещо шукати в середині шафи. - Знайшла, - різко піднялася із синіми штанами в руках. 

Дівчина переодягнулася із піжами, в якій ночувала у свій хатній одяг. Знову підійшла до дверей, сміло вийшла на коридор.

Коридор в домі є невеликий. Це одна невелика прохідна кімната, яка з'єднувала між собою усі інші кімнати. Навпроти кімнати дівчини знаходилася кухня, а з права від неї знаходилося ще дві кімнати. З лівої сторони знаходилася кімната її тітки. 

Вона простояла декілька хвилин не розуміючи чому така тиша в домі. 

Сьогодні не неділя, щоб усі могли спокійно відпочивати, а навпаки. Кінець тижня і багато, чого треба було зробити.

Наприклад: сходити на базар і скупити деякі овочі і фрукти і ще деяку їжу. А насамперед одній з дівчат потрібно було іти в школу. 

- Ви, що знову проспали? - голосно викрикнула вона роздивляючись в сторони. 

Простояла ще декілька хвилин і вже в повному розпачі, що ніхто не відізвався, попрямувала в сторону де знаходилася кімната Наталки. Широко відкрила її заглядаючи в середину. 

- Ти, що знову сиділа до пізньої ночі? - таким самим голосним тоном промовила. 

- М-м-м... - Наталка, яка лежала на ліжку укрита покривалом до самої шиї, навіть не подивилася на дівчину, лише стонула декілька разів.

Настя підійшла до ліжка. Нахилилася спираючись руками на коліна. 

- Соню, - мягко протягнула. - Вставай.

Наталка знову простонала, не подивившись на неї. Відвернулася в іншу сторону на ліжку, потянула покривало до голови укриваючись ним. 

- Значить так! - голосно промовила Настя. Випрямилася, вхопила руками за верхівку покривала біля голови Наталки і різко потянула його в кінець ліжка розкриваючи дівчину. - Ти в школу запізнишся, - відстрибнула на метер назад.

Наталка відчула, що її відкрили, забрали тепле покривало. Затисла ноги до грудей обіймаючись руками. 

- Ма-а-ам... - в тій самій позі витянула з себе Наталка. - Ще пару хвилин.

- Ніякі пару хвилин, - знову наблизилася Настя до ліжка блище. - Вже сьома тридцять.

Спробувала збрехати, щоб спровокувати Наталку і підняти її з ліжка.

- Скільки?- не повертаючись в її сторону запитала. 

- Сьома тридцять, - знову повторила Настя. 

Наталка відкрила очі, швидко піднялася з ліжка підстрибуючи в гору і встаючи на ноги. 

- Я знову запізнюся, - стояла з боку біля Насті, дивилася на неї широко відкритими очима. 

- Знову! - Настя стисла брови від почутих слів. - Ти казала, що завжди встигаєш на уроки. 

Наталка в ту мить, як до неї зверталася Настя, збрилася біля шафи, натягуючи на себе одяг. Потім підійшла до столу, який стояв в лівому кутку від вікна. Вхопила рукою рюкзак і почала просовувати в нього зошити і книги, які стояли на столі. 

- Зробиш мені чаю, - не повертаючись до Насті голосно вимовила. - Бо, я хочу встигнути умитися. 
- Гаразд, - Настя вимовила слова крізь сміх, який проривався з середини. Тримала руку біля роту прикриваючи його. Декілька разів швидко видихнула повітря з легень усміхаючись. 

Наталка почула, якісь дивні звуки, зупенилася, озирнулася поглянувши на Настю. Опустила руки в низ з рукзаком, який тримала в руці. 

- Знову! - тихо вимовила зі стиснутими губами і незадоволеним виразом обличчя.

Настя вже стояла біля дверей, щоб встигнути втікнути від неї, якщо вона спробує дещо кинути їй в наздогін, за шутку. І її дії були правильними. Наталка не довго думаючи, швидко схиляється, хапає рукою підручник з алгебри і замахом руки кидає його в сторону Насті. 
Дівчина встигає зреагувати, відстрибує назад на декілька метрів. Потім витягується в перед усім тілом, протягує руку до ручки дверей і швидко закриває їх, а сама в ту мить тікає на кухню, бере в руки кришку від червоної кастою і пробує захиститися, якщо її знову атакують.
Але Наталка не побігла за нею. Підійшла до дверей, підняла із землі підручки, який ледве тримав свої сторінки на клейові, який помітно звисав поміж них. Поставила його на стіл. Закрила сумку, поставила її біля дверей і попрямувала у ванну кімнату. 

Настя стояла декілька секунд в надії, що до неї прибіжить

Наталка з чимось в руках і кине ним в неї. Але нікого не було і нічого не відбувалося. Вона поставила з руки кришку на ту саму кастою, руку так і не відняла від кришки. Знову підняла її в гору, і подивилася в середину каструлі. 

- Наталко? - Не відводячи погляду від того, що знаходилося в середині голосно викрикнула. - Їсти будеш? - лише тепер відвернулася і поглянула до виходу з кімнати.