Глава 3 / Страшні сни. Жорстока реальність

Глава 3
Страшні сни. Жорстока реальність.

Оля ходила по кімнаті не знаходивши собі місця і не могла заспокоїтися. Думки крутилися в голові про те, що відбувається. Була впевнена в тому, що тут все наладиться, що їх ніхто не знайде. Але все це лише були її думки і мрії.

Тепер вона повинна розказати правду. Розповісти хто вони, звідки і чому її переслідують. 

Встала з ранку, пішла на кухню. Сиділа за столом з чашкою чаю в руці. Чекала доки донька не проснеться. Чоловік пішов на пошуки пропавшої дівчинки. Родина дівчинки все ще надіялася знайти хоча б якісь докази, куди поділася їхня донька Надія. 

Вона знала правду, що з нею сталося і хто її вбив. Розуміла те, що на місці Надії мала бути її донька, але якимось чином все відбулося навпаки і пішло іншою стороною. 

Оля почула стуків в сусідній кімнаті. Поставила кружку на стіл. Встала із стільця і підійшла до плити. 

- Мам, - пролунав ніжний дитячий голос. 

- Що доню? 

Дівчинка столяра біля входу в кімнату.

- Мені... Мені потрібно сказати тобі про... - поглянула на маму.

Оля повернулася до дитини. Підійшла до столу. Стояла метрів два напроти.

- Ходи блище. Сідай дитино, - відсунула стілець для неї. 

Настя підійшла до столу, сіла підсовуючи блище стілець.

- Що сталося ? - Запитала дивлячись поглядом немов в очікуваності чогось неперевершеного від дитини.

- Її ще не знайшли? 

- Кого? - Здивувалася Оля.

- Дівчинку. Ту, що пропала пару днів тому.

- Ти за Надійку. Так? - жінка уважно спостерігала за обличчям своєї дитини. - Тато сказав, що вони вже все обшукали, а слідів так і не знайшли. Навіть не знають, що робити далі.

- Мамо, - підняла голову. - Я... Я бачила її.

- Бачила! - зробила паузу. - Дитинко звісно, що ти її бачила. Ти з нею гралася в той день.

- Ні. Я бачила, як її... - поставила руки на стіл і почала переставлять пальці один поміж інший. - Я бачила... Її затянуло дещо в середину.

- Доню, - протянула руку. - Тобі лише дев'ять років. То могла бути твоя уява. 

- Це не була уява. Їй зламали голову, а вже потім зятянули в середину.

- Ти ще маленька, - встала із-за столу. Підійшла блище до дочки, обійняла її за плечі. - Я впевнена, що з Надійкою все гаразд. Її знайдуть, Ось побачиш, - притулилася блище, міцно обіймаючи. - Зроблю тобі чаю.

Оля відійшла від неї. Попрямувала до плити. Встала біля неї, взяла в руки рушник. Почала наливати кипячену воду в кружку. 

Розуміла, що розповідь її доньки є правдою, але не хотіла його підтверджувати. Не хотіла лякати її. Вона ще маленька для цього. Але потрібно вже готувати, потрібно розповісти всю правду. Але, як? 

- Мамо!

Оля повернула голову до доньки.

- Що доню? 

- Ти воду переливаєш.

Різко підняла в гору руку, в, якій тримала чайник. Побачила, що кружка вже була переповнена водою, яка скапувала на підлогу.

- Я піду в кімнату. Добре! - Промовила Настя встаючи із-за столу.

- Гаразд,- не поверталася до неї, лише голосно вимовила витираючи рушником воду з поверхні. - Я принесу тобі чай в кімнату.

Відповіді вже не було чути від дитини.

Настя побігла в кімнату. Закрила двері, стрибнула на ліжко, укрилася. Притулила голову до подушки, міцно її стискаючи рукою.

Пройшло декілька хвилин.

Двері в кімнату почали помалу відкриватися, створюючи неприємний звук скреготу. Зупенилися на половину, створився невеликий прохід між кімнатою і коридором. З щілини висунулася рука, тихенько обіймаючи кінець дверей з боку. Створювалися відчуття немов маленького стукоту по дверясь. 

Лише після відчутого звуку Настя відкрила очі. Бачила світло яке надходило з коридору. В її кімнаті було досить темно і вона не могла розгледіти, хто, або, що відкриває її двері немов хоче прослизнути непомітно. 

- Хто тут, - голосно вимовила. Висунула голову з під одіяла. Дивилася в сторону дверей.

Побачила, як рука, яка трималася за двері почала відсовуватися відпускаючи двері. Вже не було видно її. Але двері продовжили відкриватися і надалі створюючи той самий неприємний звук скреготу. Сяйво світла освітлювало темну кімнату, вимальовуючи на стіні фіуру тііні того хто стояв навпроти дверей зі сторони коридору.

Дівчинка здригнула очима. Її подих прискорився. Відчула, як ладонь вже спітніла від страху і відчувала, як ноги почали труситися. 

На стіні вимальовувалася рогата істота з довгими пальцями і товстими ногами. Роги були закручені в сторони і їй здалося на мить, що позаді тіні в сторони роздвигається, щось що було схоже на крила. 

Двері зупенилися. Світло погасло в кімнаті. Фігура пропала з стіни.

Дівчинка сиділа припертою до спини ліжка тримаючи руками покривало біля шиї. Повільно повертала голову в сторони роздивляючись навколо. Швидке дихання не припинялося, їй було важко дихати. І від страху в неї почала боліти голова, що призвело до пульсації в очах. Вона закрила очі, стисла ладонями їх сильніше і почала терти. 

Але її дії були не довгими до поки, вона не відчула, що хтось немов потянув покривало в кінці ліжка. Різко опустила руки, вхопила покривало. Зігнула ноги в колінах. Щільно дивилася в кінець ліжка.

Немов удар відчула в грудях, який призвів до ще більшого пришвидчення серцебиття від того, що вона знову почула, як щось потянуло покривало в низ. Немо дещо хотіло вилізти на гору і циплялося за звисаючі кінці. 

Немов тінь почало дещо підніматися в гору із підлоги, а саме під ліжка. Вона бачила все і не могла повірити, що це відбувається біля неї тепер. 

Тінью була та сама рука, яка трималася за двері, хвилину тому, відкриваючи їх. Тепер дівчині було краще видно і вона могла розгледіти. Але після побаченого в неї немов зупенилося серце і дихати було важко на мить.
Пальці на руці були викривлені в сторони. Довгі кігті простягалися в кінці, ципляючись за покривало повільно рухаючись блище до ніг дівчини.