Глава 3 / Лист

Глава 3

Лист

Я знаю, що у тебе є багато запитань. Знаю, що ти нічого не розумієш. Бо те, що з тобою тепер відбувається... Ніхто не зможе повірити. Я також не вірила. Думала, що моя свідомість сходить з глузду, вже ніколи не стане нормальною. Потім звикла на таке. Почала тренуватися, почала брати під контроль. У мене не було нікого хто міг мені пояснити, допомогти, підтримати і розповісти, що воно така. Хто, я така? Було важко. День за днем, я мовчала про свої здібності. День за днем всі думали, що мені потрібен психолог. День за днем, я розуміла, що вони ніколи мене не зрозуміють і мені потрібно змиритися з цим. Ти думаєш, що ці слова є виправдовуванням, але це не так. Я хочу допомогти тобі, хоч і не знаходжуся біля тебе. Не обіймаю. Не ласкаю, не цілую. Знай, я завжди з тобою. 

Так багато потрібно розповісти. Багато чого пояснити.

Дати відповіді на твої питання. 

Тут не багато написано. Цих декілька листів, які ти тепер тримаєш в руках, розкажуть тобі лише маленьку частинку з усього. 

Ти читаєш... Я знаю. Значить ти вже бачив їх, зустрівся і бачив, як бачиш кожного дня свою бабусю. Люби її. Вона одна в тебе. Лише вона буде любити тебе, як люблю, я. Так, я знаю, ти тепер задаєш собі запитання " Як любити жінку, яка тобі навіть не близька, не однієї крові?". Можна скажу тобі. Рідна людина є також та, що не лише народить, а і та, що виховає. Хотіла би, я бути тепер біля тебе. Але зірка вибрала інший шлях, іншу істину написала для мене, для тебе. Розуміючи, що можу померти, я не розгубилася, навпаки, гарно підготовила все. Навіть ці листи, були написані не за один день.Ти можеш їх не читати до кінця. Можеш спалити у вогні. Або просто викинути і забути. Твій вибір. Знай одне. Мама тебе любить.

Володя сидів на підлозі у своїй кімнаті, притулившись спиною до ліжка і випрямивши ноги. В руках тримав ті самі листки, які розгорнув з того комочка взятий з картонної коробки де стояв медальйон. Довго не міг набратися смілості і відкрити. Дізнатися, що там написано. 

З самих перших прочитаних слів написаних в тих листках він здригнув від здивування. Їх було декілька. Мама писала їх для нього, знаючи, що трапиться в майбутньому. Знала, що не зможе бути біля свого сина, тому і розповіла правду в написаних словах. 

Впираючись рукою об верхівку ліжка, Володя піднявся на ноги і сів на ліжко. Витянув спереді себе зігнуті навпіл листки, продовжив читати.

Все почалося коли мені виповнилося дванадцять років. Я лежала на ліжку тримаючи улюблену книгу в руках читаючи її. І на якусь мить відчула легкий поштов зі сторони. Думала землетрус. Я злякалася. Вибігла з кімнати направляючись до своїх батьків. Але нікого не знайшла. Немов всі зникли, всі кудись пропали. Мені було страшно. Потім, я почула гуркіт на дворі, хоча у нас не було ні кішки, ні собаки. Наблизившись до дверей, я почула ричання і сопіння. Злякавшись повернулася у свою кімнату, застрибуючи під одіяло сховавшись. Так просиділа багато часу, до поки все не скінчилося. Як, я зрозуміла, що це була та істота, запитав би ти мене. Просто. Мої батьки ніколи нікуди не відходили не сказавши мені і не закриваючи двері на замок. А ще коли я наблизилася до дверей то побачила тонкий хвіст, на кінчику якого була шерсть. Це точно не була кішка. І велика миша також. 

Хлопець стиснув брови. Відвів очі в гору. 

" Шерстяний хвіст на кінці... - промовив в голос відриваючись від письма "

У свої вісімнадцять, почала чути голоси. Багато голосів. Звісно з першу боліла голова . Крики вечорами, істерика і страх накривав мене. Я чула людей навіть коли не хотіла цього. Чула їхні мрії, думки, побажання. Все... Після тижня терпіння, я пішла в бібліотеку і знайшла книгу, називалася вона " Як контролювати себе " . Там знайшла декілька порад, які спробувала використати. Завдяки їм, я навчилася контролювати свої думки. Це зайняло у мене декілька днів, точніше більше двох тижнів.

Очі вже злипалися. Відчуваючи, що хоче спати Володя зігнув листки і відставив в сторону на тумбочку. 

На дворі була вже темна ніч яка пронизувала собою щільну тканину висящу на розбитому вікні. Теплий вітер похитував її з легкістю витискаючи в середину кімнати. 
Роздягнувся до трусів, відтягнув покривало, ліг не укриваючи себе. Обернувся в сторону тумбочки підставивши руки під голову, Володя дивився на листки, які стояли під сяйвом жовтого світла, яке видавала стара зеленого кольору лампа стояща на тумбочці. 

Заснув. 

* * * 

На дворі глубока нік. Володя обертався в сторони немов, щось мішало його сну. Немов дещо непокоїло його думки. Обертався з однієї сторони на іншу видаючи стони і стискаючи губи, зжимаючи брови. Ногами вовтузив по сторонам відкидуючи покривало на землю. 

Тканина, яка висіла над вікном, різко піднялася в гору торкаючись потолка.  В кімнаті пролунав нестерпний звук скрипіння, який пронизував собою тишу снів. 

Володя зігнув коліна підтягуючи їх блище до живота, стиснувшись в комочок. Здригував повіками, вводячи зрачками під ними. Рукою провів по ліжку в пошуках покривала, але старання були марні. 

Його дії зупинилися після повторних звуків скрипіння.

Рука завмерла на деяку мить біля плеча. А потім легким рухом піднімалася в гору притуляючись до іншої руки, яка і надалі знаходилася під головою. 

Проснувшись від нестерпного скрипіння він так і не набрався смілості відкрити очі і подивитися, що воно таке... Що створює неприємні і дуже пронизливі звуки. Швидко дихав. По його лобі стікав піт, очі швидко кружляли під вікнами. 

Звук припинився.

Почекавши ще декілька минут, не рухаючись з міста. Володя все ж таки наважився подивитися. Спершу відкрив праве око, плавним рухом піднімаючи віку в гору. Лівий глаз не міг підняти бо йому завадили руки, які були притулені до обличчя. Водивши оком в сторони, він нічого не зумів розгледіти. Згусток темноти так і залишався в середині кімнати.