Дитина зі світла

Епілог

Світло не завжди яскраве.
Іноді воно тихо ховається в тінях,
щоб краще побачити те, що інші забули.

Я йду дорогою, де кожен крок — це спогад.
І навіть коли все здається порожнім,
я знаю що десь далеко стоїть Вежа, що чує.

Вона тримає голоси, які ми втратили,
і зберігає пам’ять про тих, хто забувся.

Я вчуся слухати не тільки світло,
а й темряву, що його оточує.

А вона вже не здається такою моторошною,
у ній більше спокою, ніж страху.
Вона ховає не лише жахи, а й простір для дихання,
тло, на якому світло стає помітнішим.

Лея Мірра

Подобається

#1275 в Сучасна проза

У тексті є: світло, пам'ять, надія

Відредаговано: 21.09.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись