Дитина зі світла
Розділ 4. Скляна іграшка з тріщиною
Ця кулька була дуже красива.
Вона блищала, наче маленьке сонечко, яке можна тримати в руках.
Її поверхня була гладенька і холодна, але тепер там є тріщина — довга і тонка, як шрам на шкірі.
Колись хтось дуже обережно тримав цю кульку.
Вона була легка, як пух, і могла розбитися від найменшого дотику.
Але той, хто її тримав, знав, як берегти такі речі, ніби вони були найціннішим скарбом у світі.
Я уявляю, як у цій кульці відбивалося обличчя мами.
Вона була поруч, хоча тепер я не можу її бачити.
Кулька мовчить, але в ній все ще живе її теплий голос і сміх.
Ця іграшка зберігає пам’ять про те, що було.
Вона тріскається, але не ламається, ніби хоче сказати, що навіть коли щось руйнується, любов лишається.
Коли я торкаюсь цієї кульки, здається, що вона хоче розповісти мені історії, яких ніхто не пам’ятає.
І я слухаю, хоч слів немає, тільки тиша і світло, що грає у тріщині.
Для мене ця кулька не просто скло.
Вона маленьке серце, яке не забуло.
Воно б’ється, хоч і тихо, і хочеться вірити, що колись воно знову заграє на повну силу.
#1294 в Сучасна проза
Відредаговано: 21.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
