Дитина зі світла

Розділ 3. Попіл чужих снів

Світло було тихим того дня.
Я йшов дорогою, де не було шуму і не було вітру.
Там, серед розбитих тіней, я побачив її.

Вона збирала попіл. Не той, що горів, а холодний, мов камінчик.
Попіл чужих снів, яких ніхто не пам’ятає.

Вона не говорила.
Її очі були тихими, ніби вона чула голоси, яких не почути нікому іншому.

Я підійшов близько. Вона підняла голову і подивилася на мене — не злякалась.
Було в ній щось, що знало біль, але не хотіло його показати.

Я не знав, як це пояснити, але відчув: вона шукає те, що колись втратила.
І, може, в цьому холодному попелі вона ще тримає краплинку світла.

Я не міг сказати їй нічого.
Тож просто сів поруч і став слухати тишу, що стискала груди.

Вона збирає чужі історії, щоб знайти свою.
І я вірю, що одного дня їй вдасться це зробити.

Подобається

Відредаговано: 21.09.2025