Дитина зі світла
Розділ 2. Книга без слів
Є книга, яка тихо говорить. Її читають не очима, а серцем.
У мене була книга.
Не така, яку можна тримати в руках чи побачити на полиці.
Це була книга, що приходила сама — у найтемніші хвилини ночі, коли світ ніби зупиняється.
Я відкривав її сторінки, але там не було жодного слова.
Немає літер, немає малюнків, навіть сторінок, ніби вони складалися зі світла і тиші.
Та в кожній з них я бачив себе.
Всі мої думки, забуті сни, тихі спогади… вони плавали між світлом і тінню.
Це була книга мого серця, яку не зрозуміє ніхто, крім мене.
Я гортав її сторінки, і відчував, як вони дихають.
Вони шепотіли речі, які я боявся промовити вголос.
Але коли прокидався, книга зникала.
І я не міг згадати навіть обкладинки.
Було відчуття, ніби я тримав у руках світ, який не хоче бути відомим.
Дехто каже, що якщо читати цю книгу до кінця можна ніколи не прокинутись.
Залишитися там, у тиші, де кожна сторінка — це спогад, а кожне слово — безмовне.
А я все ж відкриваю її знов і знов, у надії знайти відповідь.
Хоч я й не знаю, що саме шукаю.
#1357 в Сучасна проза
Відредаговано: 21.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
