Я нічого навколо не помічаю. Всі звуки раптово пропадають і я немов перебуваю в вакуумі, а не в своїй квартирі в центрі міста.
Я не знаю, що робити.
З одного боку я без проблем зможу виховати дитину сама. Мені плювати на плітки за моєю спиною, на статті які напевно будуть виходити про мене, на всі ці питання знайомих з приводу батька дитини. На те, що, можливо, ніколи не вийду заміж. Я і так розбита розлукою з Матвієм, це було моїм найгіршим кошмаром. Всі кому не лінь встигли перемити нам кісточки і поспівчувати мені, так що таким мене вже не злякати.
Якщо ж виникнуть колись фінансові труднощі, з легкістю продам щось зі своїх прикрас і вистачить ще на рік. Годиник від Картьє, наприклад, який мені подарував Матвій, коштує, як хороший автомобіль. А прикрас у мене багато.
З іншого боку я абсолютно не прагну стати матір'ю. Ще й дитини, батьком якої є Даня. Не відчуваю ніякої материнської любові, нічого в мені не змінюється. Я навіть досі не усвідомлюю, що вагітна. І, що головне, я не хочу, щоб моя кар'єра пішла під укіс через одну дурну помилку.
Я стільки років була незалежна, розпоряджалася сама своїм часом, робила, що хочу, йшла до своїх цілей, вчилася самоконтролю, насолоджувалася життям, а тепер ...
Але дитина ж не винна в тому, що його її батько виявився таким нестриманим?
Я з силою кидаю подушку в стіну і відчуваю, як закипає мозок. В голові крутяться слова лікаря: «Вирішити потрібно терміново». Але таке ж не вирішується за день.
Мої метання по квартирі перериває трель дзвінка. Я здригаюся. Раптом це Кравцов? Адже за класикою жанру сьогоднішній день саме так і повинен закінчиться. Його появою.
Я встаю з канапи і йду до вхідних дверей. Це всього лише Таня. З пляшкою в руках і їжею на винос. Як же вона вчасно, мені терміново потрібно з кимось поговорити.
- Щось обличчя у тебе незадоволене для тієї, хто зовсім скоро стане зіркою! - широко посміхається подруга і обіймає мене, переступаючи поріг.
- Та якось ... після перельоту втомилася, ну і нерви, - криво посміхаюся я, не в силах ось так відразу вивалити на Таню всю інформацію. Виявилося, вимовити вголос про свою вагітність не так вже й просто.
- Ой, Мілка, заздрю ж я тобі! По хорошому заздрю! - емоційно каже вона, знімаючи з себе верхній одяг.
Таня проходить в квартиру, безпомилково відкриває шафку, де я зберігаю келихи. Відкорковує пляшку з вином, перекладає їжу з пластикових контейнерів на тарілки і ставить все переді мною.
- Ну, що подруго, давай, за тебе. Щоб всі твої вороги подавилися від заздрості, коли побачать тебе на обкладинках журналів і в екранах телевізора!
Я не нагадую їй про те, що до цього взагалі-то вже знімалася в рекламі, що мене не раз запрошували на телебачення і, що моє обличчя і так прикрашає обкладинки журналів. Правда не закордонних.
Подруга салютуює мені келихом і підносить до губ. Я ж до свого навіть не торкаюся. Сиджу, немов у гостях. Спина рівна, натягнута як тятива, руки на колінах складені. Невизначеність лякає.
- Я знаю, що тобі тепер навіть повітрям не можна дихати, щоб не дай боже не поправитися, але мені компанію могла б і скласти. Для пристойності. Ну ж бо, всього один келих, - немов спокусниця вимовляє подруга, підсуваючи до мене келих.
- Я не тому не п'ю, - прочищаю горло я і відводжу погляд в бік. - Я ... я вагітна, Тань, - вимовляю охриплим голосом і закриваю очі.
- Ти жартуєш чи що? - недовірливо запитує вона, витріщивши очі від подиву.
Качаю головою і важко зітхаю. Якби.
- Оце так, - простягає подруга і повертає на тарілку шматочок сиру, так і не піднісши його до рота. - Уявляю реакцію Матвія на таку новину. Ти йому вже повідомила? Тепер він точно зобов'язаний на тобі одружитися.
- Ні.
- А коли скажеш? - допитується вона і діловито схрещує руки на грудях.
- Не скажу, Тань, тому що, - я ковтаю ком, який став поперек горла, не даючи зробити вдих на повні груди, - тому що дитина не від нього.
Нарешті видихаю. Я це сказала.
- Не від нього? А від кого тоді? - подруга виглядає настільки ошелешеною новиною, немов я розповіла їй про візит інопланетян.
Граю бровами, натякаючи їй - здогадайся сама. Таня розумна дівчинка, швидко зрозуміє.
- О, ні, подруго, тільки не кажи...
Вона замовкає вражено дивлячись на мене. Зрозуміла. Правда розвіювати її впевненість у тому, що ресторан я покинула з блондином не поспішаю.
- От чорт! І що ти збираєшся робити? У тебе ж на носі контракт. Ні, це ж треба було!
Я невизначено тисну плечима. Сама знаю, що контракт.
- Ще не вирішила, що буду робити. Це все так невчасно, Тань, - потираю долонями обличчя і відкидаюся на спинку стільця.
- Звичайно невчасно! І якби ж то від Матвія, а тут не зрозуміло хто. Може, у нього гени погані.
Я посміхаюся. Про «не зрозуміло хто» подруга звичайно переборщила, а ось про погану спадковість дуже навіть в точку потрапила.