Глава 7

Я нічого навколо не помічаю.  Всі звуки раптово пропадають і я немов перебуваю в вакуумі, а не в своїй квартирі в центрі міста.

Я не знаю, що робити.

З одного боку я без проблем зможу виховати дитину сама.  Мені плювати на плітки за моєю спиною, на статті які напевно будуть виходити про мене, на всі ці питання знайомих з приводу батька дитини.  На те, що, можливо, ніколи не вийду заміж.  Я і так  розбита ​​розлукою з Матвієм, це було моїм найгіршим кошмаром.  Всі кому не лінь встигли перемити нам кісточки і  поспівчувати мені, так що таким мене вже не злякати.

Якщо ж виникнуть колись фінансові труднощі, з легкістю продам щось зі своїх прикрас і вистачить ще на рік.  Годиник від Картьє, наприклад, який мені подарував Матвій, коштує, як хороший автомобіль.  А прикрас у мене багато. 

З іншого боку я абсолютно не прагну стати матір'ю.  Ще й дитини, батьком якої є Даня.  Не відчуваю ніякої материнської любові, нічого в мені не змінюється.  Я навіть досі не усвідомлюю, що вагітна.  І, що головне, я не хочу, щоб моя кар'єра пішла під укіс через одну дурну помилку.

Я стільки років була незалежна, розпоряджалася сама своїм часом, робила, що хочу, йшла до своїх цілей, вчилася самоконтролю, насолоджувалася життям, а тепер ...

Але дитина ж не винна в тому, що його її батько виявився таким нестриманим?

Я з силою кидаю подушку в стіну і відчуваю, як закипає мозок.  В голові крутяться слова лікаря: «Вирішити потрібно терміново».  Але таке ж не вирішується за день.

Мої метання по квартирі перериває трель дзвінка.  Я здригаюся.  Раптом це Кравцов?  Адже за класикою жанру сьогоднішній день саме так і повинен закінчиться.  Його появою.

Я встаю з канапи і йду до вхідних дверей.  Це всього лише Таня.  З пляшкою в руках і їжею на винос.  Як же вона вчасно, мені терміново потрібно з кимось поговорити.

- Щось обличчя у тебе незадоволене для тієї, хто зовсім скоро стане зіркою!  - широко посміхається подруга і обіймає мене, переступаючи поріг.

 - Та якось ... після перельоту втомилася, ну і нерви, - криво посміхаюся я, не в силах ось так відразу вивалити на Таню всю інформацію.  Виявилося, вимовити вголос про свою вагітність не так вже й просто.

- Ой, Мілка, заздрю ​​ж я тобі!  По хорошому заздрю!  - емоційно каже вона, знімаючи з себе верхній одяг.

Таня проходить в квартиру, безпомилково відкриває шафку, де я зберігаю келихи.  Відкорковує пляшку з вином, перекладає їжу з пластикових контейнерів на тарілки і ставить все переді мною.

- Ну, що подруго, давай, за тебе.  Щоб всі твої вороги подавилися від заздрості, коли побачать тебе на обкладинках журналів і в екранах телевізора!

Я не нагадую їй про те, що до цього взагалі-то вже знімалася  в рекламі, що мене не раз запрошували на телебачення і, що моє обличчя і так прикрашає обкладинки журналів.  Правда не закордонних.

Подруга салютуює мені келихом і підносить до губ.  Я ж до свого навіть не торкаюся.  Сиджу, немов у гостях.  Спина рівна, натягнута як тятива, руки на колінах складені.  Невизначеність лякає.

- Я знаю, що тобі тепер навіть повітрям не можна дихати, щоб не дай боже не поправитися, але мені компанію могла б і скласти.  Для пристойності.  Ну ж бо, всього один келих, - немов спокусниця вимовляє подруга, підсуваючи до мене келих.

- Я не тому не п'ю, - прочищаю горло я і відводжу погляд в бік.  - Я ... я вагітна, Тань, - вимовляю охриплим голосом і закриваю очі.

- Ти жартуєш чи що?  - недовірливо запитує вона, витріщивши очі від подиву.

Качаю головою і важко зітхаю.  Якби.

- Оце так, - простягає подруга і повертає на тарілку шматочок сиру, так і не піднісши його до рота.  - Уявляю реакцію Матвія на таку новину.  Ти йому вже повідомила?  Тепер він точно зобов'язаний на тобі одружитися.

- Ні.

- А коли скажеш?  - допитується вона і діловито схрещує руки на грудях.

- Не скажу, Тань, тому що, - я ковтаю ком, який став поперек горла, не даючи зробити вдих на повні груди, - тому що дитина не від нього.

Нарешті видихаю.  Я це сказала.

- Не від нього?  А від кого тоді?  - подруга виглядає настільки ошелешеною новиною, немов я розповіла їй про візит інопланетян.

Граю бровами, натякаючи їй - здогадайся сама.  Таня розумна дівчинка, швидко зрозуміє.

- О, ні, подруго, тільки не кажи...

Вона замовкає вражено дивлячись на мене.  Зрозуміла.  Правда розвіювати її впевненість у тому, що ресторан я покинула з блондином не поспішаю.

- От чорт!  І що ти збираєшся робити?  У тебе ж на носі контракт.  Ні, це ж треба було!

Я невизначено тисну плечима.  Сама знаю, що контракт.

- Ще не вирішила, що буду робити.  Це все так невчасно, Тань, - потираю долонями обличчя і відкидаюся на спинку стільця.

- Звичайно невчасно!  І якби ж то від Матвія, а тут не зрозуміло хто.  Може, у нього гени погані.

Я посміхаюся.  Про «не зрозуміло хто» подруга звичайно переборщила, а ось про погану спадковість дуже навіть в точку потрапила.