Глава 28. "Розбиті надії"

Анна

З горем навпіл збираю себе до купи. Негативний тест на вагітність вибив землю з-під ніг. Що ж. Мрія Еріка не здійсниться. Я не зможу йому дати те, що він прагне.

Звісно, ми б могли спробувати ще раз. Але ні я, ні він не збирається цього робити. Ми обидва не хочемо близькості. Тож… Що маємо, те маємо.

Понуро повертаюся в кімнату. Я б могла стійкіше прийняти факт про те, що я не вагітна, але чомусь мене це страшенно гнітить.

Я навіть не можу конкретно визначити, що саме більше мене засмучує. Чи те, що я буду змушена залишити маєток Барни, чи те, що не отримаю гроші, на які я розраховувала, чи те, що я більше ніколи не побачу цього чоловіка, чи те, що в серці до нього живе нерозділене кохання…

Господи, як все важко!

Поволі опускаюся на ліжко, дивлюся поперед себе, але насправді перебуваю в прострації. Думки танцюють гопака і я не знаю, що робити.

Треба сповістити Еріка про результат і.. і йти збирати речі.

Від цієї думки серце стискається. Ось і закінчилась твоя казка, Аня. Не стала ти Попелюшкою. Навіть на Бель не тягнеш з казки про Красуню і Чудовисько.

Образливо до сліз. Прикро аж за край. Сльози душать і навертаються на очі. Схлипую вкотре, намагаюся не плакати, але солоні краплі самі стікають по щоках.

Клятий тест!

Кляте все!

Мій світ знищено.

Не знаю, як пережити цей біль і як відновитися від цього краху. Може, час буде моїм лікарем, але зараз я тону у морі незбагненної темряви. Моя душа спустошена, надії розтрощені.

Мої мрії про краще життя зруйновані вщент. Квартира, навчання в університеті, престижна робота… Все тане і розпливається, як передсвітанковий туман на сонці.

Доведеться повертатись в смердючий, захаращений бомжатник батька. Перед очима з’являється його неголене опухле обличчя з уїдливою гримасою. Сто відсотків буде насміхатися наді мною.

Боже, мені навіть думати про це гидко! Стає погано від майбутніх перспектив.

Сповзаю на підлогу, впираюся спиною в ліжко. Сльози знову подразнюють очі. Обхоплюю коліна руками і плачу з усієї сили. Так погано на душі, що хочеться вити.

Крізь власні схлипи чую мелодію свого телефону. Витираю щоки долонями, шукаю очима телефон. Згадую, що залишила його у ванній. Підводжуся з підлоги, йду на звук дзвінка. Я знаю, хто це телефонує.

Без роздумів приймаю виклик.

— Насть! — рюмсаю в трубку і шморгаю носом. — Настя, я не вагітна-а-а! — реву вголос. Сідаю на унітаз, бо ноги не тримають. — Настя-я-я-я…

— Господи, Ань, заспокойся. Ти мене аж налякала! — подруга голосно видихає. — Ти добре подивилася? Точно одна полоска?

— Та-а-ак, — кажу крізь сльози. — Одна-а-а-а…

— От дідько! — лається Настя. — То це що означає? Кінець?

Від її слів стає ще гірше і я заходжуся плачем.

— Ну, Аня. Ну чого ти, — каже співчутливо. — Вгамуйся, чуєш? Може ти тест не правильно зробила?

— Все я зробила правильно! Згідно з інструкцією, — схлипую.

— Зроби повторний. І купи іншої марки. Ці тести ніколи не показують правду.

— Ти думаєш? — трішки вгамовуюсь, витираю розпухлий ніс.

— Звісно. Ніхто не дає сто відсоткових гарантій на тести. Зрештою, як і на презервативи. Але то таке. Не про них мова. Кажу тобі: візьми ще кілька і зроби знову.

Її порада здається раціональною. Надія знову жевріє в серці. Можливо подруга має рацію. Треба спробувати.

— Насть, а якщо і інші покажуть те ж саме, що і цей, — киваю в бік тумбочки, на якій лежить негативний тест.

— То вже так і буде. Аня, ти нічого не зміниш. Змирися і живи далі. Якось ти жила без того Еріка.

— Оце ти правильно підмітила — якось, — сумно зітхаю.

— Не хнюп носика раніше, ніж потрібно. Давай, збирайся і дуй в аптеку.

— Добре, — киваю. — Пізніше наберу, — завершую розмову з Настею і одразу набираю номер таксі.

Я можу собі дозволити поїзду, адже гроші в мене є. Я ще жодної гривні не витратила з тих грошей, які перевів мені Бодя.

Вже за двадцять хвилин купую в аптеці два тести. Мені не вистачає терпіння, щоб зробити тест по поверненню в будинок. Тому я заходжу в перший кращий торговий центр і шукаю там туалет. Зачиняюся в кабінці.

Серце б’ється так швидко, наче вперше на екзамені. Ніяк не можу заспокоїтися, доки не повторю процедуру ще раз. Розпаковую обидва тести і одночасно їх використовую.

Сиджу на унітазі із заплющеними очима.

Божечко! Молю, зроби чудо!

Рахую подумки до шістдесяти і аж потім боязко розплющую одне око.

Цього разу тест показує дві смужки. Боже! Не можу повірити!

Це правда, я вагітна! Щастя змішується з радістю і я починаю сміятися. Байдуже, що я в громадському туалеті і зі сторони змахую на божевільну.

Підіймаю голову до стелі і тихо мовлю:
— Дякую тобі, Боженько!

Треба сповістити Еріка! Залишаю туалет під косі погляди двох жінок і вибігаю на вулицю. Тремтячими руками набираю його номер. Хочу поділитися з ним радісною новиною. Але... Гудки йдуть, а він не відповідає.

Ну нічого. Так навіть краще. Скажу йому особисто. Буде цікаво побачити його реакцію. Знову телефоную в службу таксі і з піднесеним настроєм повертаюся до маєтку Барни.

На подвір’ї стоїть чорний позашляховик. Ерік вдома! Всміхаюся сама до себе. В уяві вимальовуються картинки, як він зрадіє, коли я сповіщу йому новину про вагітність. Розраховуюся з водієм і як на крилах вибігаю з таксі, мчу до вхідних дверей. Але у холі стишую хід і зупиняюся. З вітальні долинають голоси. Один чоловічій і він точно належить Еріку. Його я не сплутаю ні з ким. А от другий… Жіночий. Насуплююсь. Якщо до Еріка знову завітала мама, то я б не хотіла казати новину про вагітність при ній. Її це аж ніяк не стосується. Але якщо я зайду туди, що я скажу? Чому прийшла?

Секунду міркую, але не знаходжу варіантів. Коротше! Вигадаю щось на ходу!

Заходжу до вітальні і серце завмирає від побаченого. Я не помилилася. Ерік не сам. Він… з якоюсь дівчиною. Приголомшена побаченим застигаю на порозі. Вони сидять на диванах, навпроти одне одного і судячи з усього, розмова між ними була доволі теплою. Бо на вустах незнайомки грає ледь помітна усмішка, а очі світяться від радості.