Глава 27. "“В очікуванні”

Анна

Ерік підходить ближче, заходить в альтанку. Він стриманий, як в нашу першу зустріч в клініці репродукції. Тоді він теж був відсторонений і лякав мене своїм виглядом. Хоча вже минуло кілька тижнів з того дня і між нами вже є певні особисті моменти, але я ще й досі тремчу, коли бачу його таким зосередженим. Сідає навпроти, приймає позу господаря. Не розумію чому він тримає між нами дистанцію. Навмисно? І це після того, що між нами було? На обличчі — нуль емоцій. А мене аж розриває зсередини!

— Я зробила нам чаю, — невпевнено кажу і нервово всміхаюся. Ерік на мить опускає очі на столик, а потім знову дивиться на мене.

— Я готовий тебе вислухати, — закладає ногу на ногу і свердлить поглядом. Я наче на допиті у прокурора.

— Хочу поговорити про те, що сталося того вечора, — судомно видихаю. — Я була не готова до… до… — роблю глибокий вдих, щоб вимовити заборонене слово.

— До сексу, — каже він.

— Так, до сексу, — нарешті вимовляю. — Вибач, що не попередила. Я не думала, що для тебе мій нюанс матиме значення.

Його вираз обличчя не змінюється і я навіть не здогадуюсь, що у нього на думці.

— Все сталося не так, як мало бути. Я дуже шкодую про це.

— Про що саме? — підіймає брову. — Що віддалась мені?

— Ні, — відповідаю швидше, ніж думаю. Не хочу засмучувати його іншою відповіддю.

— Справді? — нахиляє голову на бік і звужує очі. — Ти знову обманюєш, Анно. Я ж знаю, що тобі було неприємно. І якби ти могла обирати — ти сто відсотків уникнула близькості зі мною.

Важко зітхаю. Ерік каже правду. Сперечатися і доводити зворотне немає сенсу. Я цим тільки гірше зроблю. Не знаю, як він це робить, але схоже, що для нього я — відкрита книга, яку він з легкістю читає.

— Не я мав бути твоїм першим чоловіком, Анно. Принаймні не в такий спосіб і не при таких умовах.

Хотілось би заперечити, але і тут він має рацію. Мій перший раз міг би статися з чоловіком, який кохав би мене, який би налаштував мене морально, підготував до інтиму. В романтичній обстановці і можливо, я відчувала щось приємне і тремтливе, а не біль і приниження.

— Я подумав про все, що відбулося і прийшов до рішення.

Від хвилювання стискаю сильніше чашку. Теплий чай розливається на пальці, але я не зважаю.

— Що ти маєш на увазі? — насторожено запитую. Мене лякає те, що я маю почути. Судячи з виразу обличчя Еріка на мене чекає не вельми приємна новина.

— Я чекаю місяць. А потім ти зробиш тест на вагітність. Якщо результат буде негативним, то ми припиняємо нашу співпрацю.

Серце миттєво вкривається кригою і завмирає.

— Що?! — ошелешено вигукую. — Я... Я не розумію. Чому так? Ми ж планували...

— Планували чи ні, це моє рішення. І воно непохитне. У мене є свої плани і визначені терміни.

Не можу вимовити жодного слова. Язик не слухається і приклеївся до піднебіння. Дивлюся на байдуже обличчя Еріка і не можу повірити власним вухам. Ні, та не може такого бути! Ми ж підписали угоду! Він мене розігрує і просто перевіряє мене!

— Ти ж кажеш це жартома? Ти не думаєш так насправді? Ти ж не серйозно зараз? — переводжу подих. Від приголомшливої новини аж у вухах дзвенить.

— Ні, Анно. Все досить серйозно. Як я вже сказав, я чекатиму місяць. Якщо тест на вагітність не покаже результатів, які я очікую, то на цьому все закінчиться.

Боже, невже мені це не ввижається? Невже це все відбувається насправді?

— Я думала, що ти хочеш мати дитину і мені здавалось, що я відповідаю твоїм вимогам, — кажу не приховуючи напруження в голосі.

— Життя не завжди відповідає нашим очікуванням, Анна, — промовляє аж занадто сухо і це мене лякає. — Після тієї ночі я зрозумів, що ти не готова ані до зачаття, ані до материнства. Якщо вже так станеться, що ти завагітнієш — що ж, значить так і буде. Угода залишиться в силі. Але якщо ні — то за місяць ти покинеш мій дім. Ми закінчимо це.

— Але це несправедливо. Я хотіла допомогти тобі. Я хотіла бути корисною, — відчуваю, що в мене зараз почнеться істерика. Зусиллям волі стримую бажання розплакатись.

— Кожен з нас має свої сподівання, — зітхає Ерік. — Але життя іноді вносить неочікувані сюрпризи. Як-от твоя незайманість. Я переосмислив ситуацію. Якщо вагітність не настане… Так навіть буде краще. Другої спроби для зачаття я не робитиму.

— Але як же народження дитини? — не знаю навіщо я це питаю. Мене б не мало хвилювати це питання.

— Існують інші способи, Анна. Якщо ти не можеш дати мені те, що я хочу, то я знайду когось, хто зможе.

— Звісно… Інші способи, інші жінки, — почуваюся розчавленою. На душі вирує шторм, а в горлі застряг клубок з невиплаканих сліз і образи. Роблю ковток чаю, щоб проковтнути розпач.

— Це бізнес, Анна. Не більше, не менше, — його байдужий тон ріже болючіше гострого ножа.

Для нього це лише бізнес! Але не для мене. Я могла б промовити ці думки вголос, зізнатися в почуттях. Тільки що це змінить?

— Я не очікувала, що все закінчиться саме так, — пригнічено шепочу. Стискаю пальцями порожню чашку. Здається, що від тиску тонкі порцелянові стінки не витримають і тріснуть. Нехай. Начхати.

— Ти вже не маленька дівчинка, Анна. Ти повинна була розуміти, що це ділова угода, а не щось особисте, — каже з кригою в голосі.

Але я думала... думала, що у між нами було більше, ніж тільки угода. Що я йому подобаюсь, як дівчина. Ті поцілунки… Вони збили мене з пантелику, запаморичили голову, зародили почуття. Але я помилилась. Для Еріка моя присутність в його житті лишень один з пунктів угоди. Усвідомлення ранить і завдає болю.

— Нам краще зосередитися на тому, що відбувається зараз. Чекаймо місяць і побачимо, що він принесе.

— Добре... Я... Я розумію.

— Зустрінемося за місяць, — Ерік підводиться і виходить з альтанки, залишаючи мене сам на сам з душевним болем і розбитими надіями.

В мені вирує бажання кричати й проклинати, але слова губляться в німій тиші.